Зображення народного характеру в добутках А. Т. Твардовского

Згадаємо час, у яке створювалися добутки Твардовского й Шолохова. У країні вже тріумфувала нелюдська сталінська політика, загальний страх і підозрілість проникнули в усі шари суспільства, колективізація і її наслідки зруйнували вікове сільське господарство й підірвали кращі сили народу. Все це накладало відбиток і на літературу.

Тому більшість добутків довоєнної літератури зображували російський народ темним і забитим. Усякі прояви живих почуттів приймалися за крамолу. Але гримнула Велика Вітчизняна війна, що зажадала від країни напруги

всіх фізичних і духовних сил.

Керівництво країни розуміло, що без прояву народного підйому війни не виграти. Та й сам народ, почуваючи смертельну погрозу не тільки своїй волі, але й самому існуванню російської землі, з перших днів війни виявив чудеса стійкості й героїзму Цей прояв народного характеру був замічений військовою літературою. У фронтових газетах з’являються добутки И. еренбурга, А.

Толстого, К. Симонова, А. Твардовского, А.

Суркова, М. Шолохова, у яких простий росіянин людина зображується з теплотою й співчуттям, автори з повагою й любов’ю ставляться до мужності своїх героїв У

цьому ряді коштують герої добутків Твардовского й Шолохова – Василь Теркин і Андрій Соколов.

З першого погляду вони здаються фігурами повністю протилежними. Дійсно, Теркин – веселун, про таких говорять, “що за дотепом у кишеню не полізе”, Соколов же – фігура трагічна, кожне його слово вистраждане, несе вантаж життєвих страждань. Але, незважаючи на гадане розходження, є щось, що поєднує цих героїв. Обоє вони – представники народу, яскраві носії його самобутньої індивідуальності, тих рис, які властиві характеру всього народу.

Ці риси – загальні в Теркине й Соколові Головна із цих рис – любов і прихильність до рідної країни. Герої обох письменників увесь час згадують про рідні місця, про Батьківщину. У цих героях залучає милосердя, велич душі.

Вони потрапили на війну не через войовничий інстинкт, а “заради життя на землі”. Повалений ворог викликає в них тільки почуття жалості (звертання Теркина до німця). Інша немаловажна риса героїв – скромність. Теркин, хоч і може іноді прихвастнуть, говорить друзям про те, що йому не потрібний орден, він “згодний на медаль.” У Соколові ж про цю же рису говорить явне небажання, з яким він починав гірке оповідання про своє життя.

Адже йому нема чого соромитися!

У молодості він робив помилки, але та самовідданість, що він виявив у роки випробувань, повинна б сторазово окупити його гріхи Герої Шолохова й Твардовского мають такі чарівні риси, як життєва кмітливість, глузування над ворогом і над будь-якими труднощами. Теркин є самим характерним виразником цих якостей. Згадаємо його жартівливе звертання Ксмерти.

Наступною рисою є героїзм.

Згадаємо поводження Андрія Соколова в плівку, героїзм Теркина на фронті, коли йому довелося в листопаді два рази перепливати Дніпро, щоб урятувати своїх і просити оподкреплении. Все вищевикладене підводить нас до важливого висновку про великий життєвій силі героїв, силі народного характеру. Тут Шолохов і Твардовский продовжують традицію, почату в російській літературі ще творами Пушкіна, Гоголя, Толстого, Лєскова й інших письменників, у яких простий росіянин людина – осередок сили й життєвої стійкості народу.

Учинки Теркина й Соколова приводять читача до усвідомлення величі російської людини, спростовують догми ходульної літератури “класового підходу”.