Мій улюблений твір Пушкіна Капітанська дочка Пушкін А. З
Мій улюблений твір Пушкіна
Пушкіна — добрий супутник нашого життя. Здається, знаєш його напам’ять із дитячого років, і все-таки щораз, розкриваючи як би наудачу звичну, здавна улюблену книгу, знаходиш у ній щось нове, колись не звідане, що блиснуло як би вперше. Чуєш живий голос, бачиш те нестримно веселі, те замислені, розумні очі й мимоволі втягуєшся в бесіду з письменником.
Мені подобаються вірші, поеми Пушкіна. Але більшою мірою він залучає мене як прозаїк. Я зараховував до дір «Повести Белкина», захоплювався «Дубровским».
Зараз, якщо я чую про честь, шляхетність і вірну любов, у моїй пам’яті виникають образи Гринева й Маші Миронової.
Це добуток, незважаючи на невеликий обсяг, повно глибокого змісту. В «Капітанській дочці» одночасно розвивається кілька сюжетних ліній. Одна з них — це
Історія любові Маші й Гринева, інша — події, що відбувалися в той час в Оренбурзькій губернії.
Дія відбувається в 1772 — 1775 роках, незадовго до й під час повстання Пугачова. А. С. Пушкін уважав, що в повісті повинна бути «історична епоха, розвинена
Зав’язка добутку полягає в тому, що молодий офіцер Петро Гринев був спрямований служити в Білогірську міцність. По шляху він робить необдумані вчинки, програє 100 рублів Зурину, лає свого дядька Савельича, хоча той і прав, не даючи панові грошей.
Випливаючи в міцність, Гринев з дядьком заблудилися під час бурану, але випадково зустріли мужика, виведшего їх до постоялого двору. Юнак, подякувавши вожатого за допомогу, віддав йому свій заячий тулупчик. Здавалося б, рядова подія, але яку величезну користь воно принесло згодом!
Приїхавши в Білогірську міцність, Гринев познайомився з дочкою свого начальника Миронова. Махаючи сподобалася парубкові. Через дівчину він посварився зі своїм товаришем Швабриним, що, як пізніше з’ясувалося, сватався до неї, але одержав відмову. Не бажаючи, щоб хтось безкарно ганьбив добре ім’я Маші, Гринев викликає кривдника на дуель.
Він надійшов як теперішній чоловік.
Чи двобій не закінчився загибеллю Гринева через підлість Швабрина. Видужавши, Гринев довідався, що Швабрин написав на нього донос. Це збудило в юнаку ненависть до свого ворога.
Праведний гнів Гринева близький і зрозумілий мені.
У цей же час у губернії почалося повстання. Повстанці під початком Пугачова легко взяли міцність. Комендант, його дружина й офіцери були вбиті. Швабрин, заплямувавши честь офіцера, змінивши присязі, став служником бунтівників.
Гринев ніколи б не став зрадником. Він зволів умерти, але вірний Савельич урятував свого пана. Пугачов виявився тим самим мужиком, якому Гринев колись подарував заячий тулупчик.
Добро окупилося сторицей!
Юнак був вражений тим, що дитячий кожух, подарований бурлаці, позбавив його від петлі, а п’яниця, шатавшийся по постоялих дворах, осаджував міцності й потрясав державу. Гринев не став присягати на вірність Пугачову. «Я присягав государині імператриці, тобі присягати не можу».
Цей учинок Гринева привів мене в замилування: перебуваючи повністю в руках Пугачова, він не намагається сховати від нього своїх переконань. Самозванець, уражений такою чесністю, відпустив юнака. Ще не раз прийде Гриневу уви — діти шляхетність Пугачова: селянський вождь, піднесена сміливістю Гринева, рятує Машу Миронову від ненависного їй Швабрина.
Ці вчинки Пугачова свідчать про його неабияку натуру з найкращої сторони. Він умів щадити не тільки друзів, але й ворогів. Це гуманне поводження викликає в мене искреннее повага.
Зразком порядності в повісті виступає Петро Андрійович Гринев. Згадаємо, що він відмовився служити Пугачову. А хіба не про тім же свідчить його відношення до Маші: Гринев не побоявся пожертвувати життям заради порятунку Маші з рук Швабрина.
А якою шляхетністю перейняте його поводження на суді, коли, ризикуючи бути засудженим на довічну каторгу, Петро Андрійович намагається не заплямувати честь Маші!
Епіграфом до «Капітанської дочки» Пушкін вибрав прислів’я: «Бережи честь змолоду», і поводження героя повністю відповідало їй. Як отут не згадати нинішній стан російської армії, коли офіцери розпродають військове майно, навіть зброя! Побільше б було в нас таких офіцерів, як Гринев, беззавітно відданих Росії, всі вчинки яких направлялися на її користь!
Знову й знову вертаюся я подумки до Гриневу, міркуючи про його вчинки. Відчувається, що він глибоко симпатичний і самий автор. У рисах Петра Андрійовича ми вгадуємо думки й почуття самого письменника.
Герої його добутків ще довго будуть володіти моїм серцем.