Зорянна поезія Гійома Аполлінера

Він був теоретиком сюрреалістичного напрямку в літературі, і цей термін належить саме йому та означає «надреалізм». Він закликав поетів бути проводирями суспільства та йти попереду цього суспільства. Поет, вважав Аполлінер, мусить боротися зі старими поетичними штампами, творити несподіване, експериментувати.

Як теоретик літератури, він написав книжку «Нова свідомість і поети» (1918).

«Надреальність» поезії Аполлінера виявляється в сюжетах, образах, самій побудові віршів. Через здорові образи він прагне розкрити внутрішній світ, почуття. Ці образи ніби нанизуються один на інший, все, що бачить поет, підкоряється його внутрішньому ритму, а реальність стає зовсім іншою, «новою реальністю», або «надреальністю».

Аполлінер не використовує жодного розділового знака, що створює у читача уяатення про плин дійсності в просторі і часі. У віршах поета неможливо виділити шось головне, а щось другорядне. Бо головне — реальність його душі, яка реагує на все, що він бачить у своєму злеті.

«Міст Мірабо» — один з найромантичніших віршів Аполлінера. Він нагадує подорож хвилями пам’яті, в якій було все: прощання з Марі, з почуттям кохання, яке неодноразово надихало поета. Згадуючи Марі, поет уявляє собі обличчя всіх тих жінок, з якими він зустрівся у житті і з якими йому довелося розлучитися.

Кохання до Марі Лорансен насправді було найяскравішою подією в житті Аполлінера. Поета турбувала її несхожість на його друзів, постійні сутички їхніх характерів, зовсім різні сімейні традиції, що вбивали живе почуття, та все-таки він сподівався, він вірив, що надія є і все можна повернути на краще. Марі Лорансен залишилася в пам’яті своїх сучасників як співачка нормандських пісень, що мала красивий високий голос.

Вона так само присвячувала своєму коханому Гійому вірші, в яких сповідалася. Поету боляче спостерігати, як ріка життя забирає в нього кохання, перетворюючи його долю на купу втрат та нездійсненних надій. Такі ж романтичні тенденції можна почути у вірші «Молочна Путь, сяйлива сестро…».

Поезія «Зарізана голубка й водограй» належить до іншого циклу віршів, що збереглися під назвою «Вірші миру та війни 1913-1916». Поет з ностальгією згадує мирне життя, в його уяві постають жіночі образи, вуста коханих, яких вже нема, імена друзів, що вирушили на війну. Ліричний герой порівнює нещасливу долю жіноцтва з зарізаною голубкою, що плакала біля фонтану до самого ранку. У творі переважають червоні кольори, які асоціюються в автора з кров’ю: зоря, червона квітка олеандру, вуста та море крові.

Цей цикл віршів Гійом Аполлінер присвятив засудженню жорстокої війни, що ламає людські долі.