Життєві випробування Базарова в романі “Батьки й діти”

Зовсім ясно, що Базарів по своїх політичних і філософських поглядах, по своєму поводженню, по всьому своєму вигляді – єдиний представник “дітей” у романі. Він зображений Тургенєвим у динаміку, у зіткненнях з іншими героями. Характер Базарова складний і суперечливий, його погляди перетерплюють істотні зміни під впливом різних причин. Зштовхнувши свого героя із серйозними життєвими випробуваннями, Тургенєв змусив його поступитися рядом переконань, прийти до скептицизму й песимізму.

Простежимо цю складну еволюцію героя в канонічному

тексті роману й врукописи. У першій половині роману Базарів із всіх колізій (з Павлом Петровичем, Миколою Петровичем, Аркадієм, Ситниковим ) виходить переможцем. В IV главі Базарів з почуттям своєї переваги сміється над “старенькими романтиками”, над показним англоманством Павла Петровича (“У моїй кімнаті англійський рукомийник, а двері не защіпаються.

Все-таки це заохочувати треба – англійські рукомийники, тобто прогрес!

“), і читач почуває, що він правий у тім. В VI главі Базарів виходить переможцем із суперечки з Павлом Петровичем про науку, повчає розуму-розуму Аркадія. В VII главі він

сміється над “таємничими відносинами між чоловіком і жінкою”, ставить в один ряд слова: романтизм, мистецтво, нісенітниця, гнилизна І IX главі він швидко знаходить загальну мову з Фенечкой і Дуняшей; критикує господарство Миколи Петровича (“Худоба поганий, і коня розбиті.

Будови теж підгуляли…”), іронізує із приводу того, що “у сорок чотири роки людин, в…м повіті – грає “а віолончелі!”. В X главі розвивається одна із самих значних колізій роману, що автор називає “сутичкою” між Павлом Петровичем і Базаровим. У цій главі Базарів формулює своя нігілістична теза: “У теперішній час корисніше всього заперечення^-ми заперечуємо”, і на питання Павла Петровича: “Всі?”-відповідає категорично: “Всі”.

Базарів упевнений у своїй правоті, у своїй силі. Він заперечує й принципи лібералів, і англійський аристократизм, і логікові історії, і авторитети, і парламентаризм, і мистецтво, і громаду із круговою порукою, одним словом, все те, у що вірили ліберали – “батьки”. Було б невірним затверджувати, що Базарів рубає сплеча, не визнає нічого. Навпаки, питання, яких він стосується тут, піддаються його глибокому критичному перегляду з позицій природника-матеріаліста: заперечуючи авторитети заради авторитетів, він зважає на думку людей, які говорять справу (“Тамтешні вчені діловий народ”, – говорить Базарів в VI главі про німців); заперечуючи обожнювання природи “батьками”, Базарів схильний розглядати її як майстерню, а людини як працівника в ній.

Таким чином, у читача створюється певне враження про силу Базарова, про його перевагу над іншими героями роману Правда, уже в XI главі Тургенєв як би ставить під сумнів доцільність базаровского заперечення природи: “Микола Петрович потупив голову й провів рукою по особі. “Але відкидати поезію?

– подумав він знову, – не співчувати мистецтву, природі?..” І він подивився навкруги, як би бажаючи зрозуміти, як можна не співчувати природі”. Всі ці міркування Миколи Петровича навіяні попередньою розмовою з Базаровим.

Коштувало Миколі Петровичеві лише воскресити у своїй пам’яті базаровское заперечення природи, як Тургенєв негайно ж з усім майстерністю, на яке тільки він був здатний, представив читачеві чудесну, поетичну картинку природи: “Уже вечоріло; сонце зникло за невеликий осиковий гай, що лежав у полверсте від саду: тінь від її без кінця тяглася через нерухомі поля. Мужичок їхав рисцой на білій конячці по темній вузькій доріжці уздовж самого гаю; він весь був ясно видний, весь, до латки на плечі, дарма що їхав у тіні; чітко миготіли ноги конячки. Сонячні промені зі своєї сторони забиралися в гай і, пробиваючись крізь хащу, обливали стовбури осик таким теплим світлом, що вони ставали схожі на стовбури сосен, а листя їх майже синіла й иад нею піднімалося блідо-голубе небо, ледве обрумяненное зарозвівайся. Ластівки літали високо; вітер зовсім завмер; запізнілі бджоли ліниво й сонливо дзижчали у квітах бузку; мошки товклися стовпом над одинокою, далеко протянутою веткою”.

Після такого у вищій. мері художнього, емоційного опису природи, сповненого поезії й життю, мимоволі задумаєшся над тим, чи прав Базарів у своєму запереченні природи або неправий? І коли Микола Петрович подумав: “Як добре, боже мій!

…і улюблені вірші прийшли було йому на вуста…”, симпатія читача з ним, а не з Базаровим. Цікаво помітити, що в “Батьках і дітях” взагалі дуже мало описів природи. Ми привели з них одне, котре н даному випадку виконує певну полемічну функцію; якщо природа так прекрасна, те який зміст у запереченні її Базаровим?

Ця легка й тонка перевірка доцільності базаровского заперечення представляється нам своєрідною поетичною розвідкою письменника, певним натяком на майбутні випробування, які мають бути героєві в основній інтризі роману. В XII і XIII главах Базарів знову піднімається в очах читача, тому що в порівнянні з карикатурними нігілістами Ситниковим і Кукшиной він виграє у всьому – і в силі, і в чесності, і в послідовності своїх переконань.

І тільки в XIV главі роману (знайомство Базарова з Одинцовій) Тургенєв показує, як у герої повільна назрівають зміни, супроводжувані внутрішньою боротьбою