Життя й героїчна смерть Олени Теліги

Народилася в Петербурзі в родині відомого вченого І. Шовгеніва. Під час національно-визвольних змагань родина переїздить до Києва, батько входив до складу уряду УНР. Потім еміграція до Польщі, Чехії.

Олена закінчила Український педагогічний інститут ім. М. Драгомано-ва, одружилася з офіцером війська УНР Михайлом Телігою. Входила до ОУН, займалася громадсько-просвітницькою роботою. Під час Другої світової війни повернулася в окупований Київ, очолила Спілку письменників України, журнал “Литаври”.

Заарештована гестапівцями і розстріляна в Бабиному Яру. Поетеса, публіцист. Залишила невелику творчу спадщину (тридцять шість поезій), публіцистичні та літературознавчі статті.

Після її смерті за кордоном з ‘явилися книжки “Душа на сторожі”, “Прапори духу”, “Полум ‘яні межі”.

Скільки В собі поєднала витончена і яскрава поезія Олени Теліги мужність у боротьбі за Україну і жіночу ніжність, протест проти міщанства і вишуканість, ліричний артистизм і громадянську пристрасність! Це дивне рідкісне поєднання позначило талант жінки, яка знайшла свій шлях, щоб залишитися на ньому своїм життям, а потім – останнім словом, поглядом, подихом. Цей шлях виміром у тридцять п’ять років був яскравим і нелегким водночас: злети і падіння, туга і радість – не було тільки спокою. Поетесі випала доля, яка провела її від напруженого пошуку своєї України до виборення незалежності рідної країни:

Заметемо вогнем любові межі, Перейдемо убрід бурхливі води, Щоб взяти повно все, шо нам належить, І злитись знову їз своїм народом.

Юні роки життя, сонячні та безжурні, навіювали їй мрії про світ романтичний, чистий, красивий. Та ось – перший переломний момент: 1923 рік, піша дерога від Вінниці до Кам’янця-Подільського (після арешту в дорозі та щасливого звільнення). Раптом серед українських полів дало себе знати’оте глибинне, підсвідоме “я”, що поєднує тебе національними коренями (народжена в Петербурзі, Олена до цього часу мало цікавилася українськими витоками свого родоводу). Другим поворотним моментом стала різка відсіч російським монархістам на їх глузування з української мови: “Та собача мова – моя мова!” Олена усвідомлює, що Україна – не тільки земля, а й нація, і духовним стрижнем кожної людини має бути національна самосвідомість.

Щоб донести це переконання до співвітчизників, замало гасел та дискусій. Тут потрібна активна боротьба за побудову Української держави патріотичними силами.

Зустріч у 1939 році з Олегом Ольжичем стала третім поворотним пунктом у житті Теліги: Починається активна співпраця в культурній рефентурі, яку він очолював в ОУН. Коли Радянський Союз вступив у Другу світову війну, поетеса повертається в Україну, щоб пробуджувати в народу національну свідомість, згуртовувати націю для побудови Української держави. Яку ж силу духу потрібно мати, щоб не тікати від війни, а добровільно йти в її вогонь! У цьому вогні вона згоріла, як багато тих невідомих, безіменних, які знищувалися упродовж віків тільки тому, що були іншими, несли у світ незвичайне, незрозуміле і прекрасне.

Шлях Олени Теліги насправді був намічений сонцем і вітрами, які дарували зміни і надії. Мрії та сподівання жили в душі Олени до останнього подиху, коли 21 лютого 1942 року фашисти розстріляли поетесу в Бабиному Яру, звинувативши її в зневажливому ставленні до гітлерівської влади. Та Олена Теліга жива в пам’яті. вдячних співвітчизників, у своїх книжках, що вийшли посмертно (“Душа на сторожі”, 1946; “Прапори духу”, 1947; “На чужині”, 1947; збірник “Олена Теліга”, 1977). І вона залишиться живою назавжди, бо “палила серце н хуртовині сніжній”, “купала душу у холодній зливі” і безмежно любила свою Україну.

Творча спадщина поетеси кількісно невелика. Мабуть, і тому, шо; вона ставила високі вимоги до себе як до митця, ретельно добирала; кожне слово, шукала точних виразів. Мені поезії Олени Теліги вида-; ються чіткими, “сильними”, “стрункими”, але водночас вони сповнені життєвою енергією, пристрастю, рухом.

Дуже точно, як на мене, охарактеризував вірші Теліги критик Б. Рубчак: “Це лірика замріяної, примхливої, гордої, пристрасної і дуже “романтичної жінки”. У тематиці та колі ідей її творчості цей дух “вічно жіночого”, очевидний…” У поезії “Сучасникам” Теліга пише:

Не лічу слів. Даю без міри ніжність. А може, в цьому є й моя сміливість: Палити серце в хуртовині сніжній, Купати душу у холодній зливі.

У творі відчувається енергія, любов до життя і бажання жити. Ця поезія розкриває Життєвий принцип Олени Теліги:

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, – я тверда й сувора.

“Твердою” і “суворою” стала поетеса, коли зрозуміла, що народ її розірваний між двома імперіями, і спрямувала енергію на його національне визволення. “Україну може врятувати новий тип українця”, – писала вона. І стала таким типом – людиною, що вміє жити, творити і вмирати для своєї Батьківщини.

Хочу крикнуть в далечінь без краю І когось на допомогу кликать, Бо душа моя сьогодні грає І рушає на шляхи великі. (“Племінний день”)

Олена Теліга була однією активісток українського національного руху, членом ОУН. Вона випускала в окупованому Києві газети і журнал, плекала творчі кадри, створила Спілку українських письменників, об’єднала українську молодь:

Хай мій клич зірветься у високість І, мов прапор в сонці, затріпоче, Хай кружляє, мов невтомний сокіл, зриває рідних і охочих!

Але, якщо навіть погодитися з усіма цими припущеннями, не можна не помітити найважливішого: на ньому стоїть адреса – “Сучасникам”. А це значить, що слова вірша звернені до кожної людини, що була сучасником поетки, і до сьогоднішніх сучасників, наших з вами. І тоді приходить розуміння, що у рядках цієї поезії зашифрований заповіт людини, яка знесла на абсолютно добровільну Голгофу неймовірний тягар національної долі – підкреслений український патріотизм і утримала його. Як на початку XX століття – Леся Українка…

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, – я тверда й сувора. О краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог.

У цьому зізнанні – величний і водночас важкий життєвий шлях дочки України, яка, поєднавши сталь і ніжність. у серці й поезії, окреслила перед сучасниками, минулими, сьогоднішніми і майбутніми, поняття щирого, а не плакатного патріотизму. Я часто поруч з її Ім’ям читаю слово “самопожертва”. Думаю, сама вона мало замислювалася над таким символом її життя. Найважливішим для Олени Теліги було прагнення донести і показати співвітчизникам істинну любов до Батьківщини, пробудити і їх серцях такі ж почуття, наповнити їх серця бажанням присвятити своє життя Україні.

Тому вірш “Сучасникам” є моральним заповітом кохному українцю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Життя й героїчна смерть Олени Теліги