Засоби комічного

1. Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на викриття певних вад людського характеру чи недоладності в житті людей, у їх поведінці. У гумористичних художніх творах смішне в житті зображується в доброзичливому жартівливому тоні. Гумор – це найбільш життєстверджуюча і складна форма комічного. У ньому серйозне висловлюється з усмішкою, у незначному і навіть нікчемному завжди приховується важливе й глибоке.

Гумористичний сміх не заперечує життєвого явища, гуморист усвідомлює лише його недосконалість. Зразок гумору бачимо у виділеній

фразі відомої гуморески Остапа Вишні “Моя автобіографія”:

“…Любив я його лінійку, що ходила іноді по руках наших школярських, замурзаних. Ходила, бо така тоді “система” була, і ходила вона завжди, коли треба було, і ніколи люто.

Де тепер вона, та лінійка, що виробляєш мені стиль. літературний?”

З гумором говорить про дівчат (на початку твору, розмовляючи з Карпом) Лаврін Кайдаш – герой повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”: “- То бери Химку! Ця як брикне, то й перекинешся…”.

2. Іронія (гр. – притворство, насмішка) – тонка прихована насмішка, кепкування,

глузування. Також вживання слова у творі в оберненому, протилежному його значенні – про явище чи особу говориться нібито в позитивному чи захопленому тоні, а розуміти треба навпаки. Наприклад: “Добрийу нас пан: не б’є, не лає… лише шкуру спускає…” (нар. тв).

3. Сатира – (лат. – суміш, всіляка всячина) – вид комічного, гостре висміювання всього нечесного, несправедливого тощо. При цьому об ‘єкт висміювання часто малюється в перебільшено смішному, комічному чи навіть гротескному вигляді, викликає в читача більшу відразу до нього, показує різницю між потворним і гарним у житті людей.

Сатира може бути і прямим висміюванням, конкретно адресованим комусь, такий різновид її називається

4. Сарказм (гр. – знущання) – нещадне, злісне глузування, в’їдлива насмішка, вияв презирства. Для сарказму характерне поєднання сміху з гіркотою і злістю. Він спрямовується на явища не тільки смішні, а й шкідливі. Зразки сарказму бачимо в сатиричній епопеї І. Багряного “Комета”, де він, гнівно картаючи тих поетів, які служать сталінському режимові, пише:

…Шукаєм настроїв, метафор, асонації.

За влучну риму проміняли розум.

Поетики сплюндрованої нації

Пережили чудну метаморфозу

Одні сюсюкають та марять галатеями,

Другі над римою товчуться геніальною,

А треті музу українську прометеєву

Зробили дівкою інтернаціональною –

Повією! Такі митці призовані!..

Тобто, сарказм – це гостра дошкульна іронія, споріднена з сатирою, де автор плямує вчинки окремих осіб, діяльність організацій, державну систему тощо. Як художній засіб комічного сарказм не тільки близький до іронії, він її різновид. Але якщо суть іронії в “інакомовленні”. оберненому, протилежному значенні, у тонкому натяку, то в сарказмі головне – крайній ступінь емоційного ставлення, високий пафос заперечення, що переходить у повне неприйняття.

5. Гротеск (фр. – химерний, витіюватий; смішний, комічний ) – один із різновидів комічного в літературі та мистецтві, який поєднує у фантастичній формі жахливе і смішне, потворне і піднесене. Гротеск базується на перебільшенні й сполученні контрастів реального й фантастичного, трагічного й комічного. Як форма комічного гротеск відрізняється від гумору, іронії, сатири тим, що в ньому смішне та кумедне невіддільні від страшного, зловісного; як правило, гротескові образи несуть у собі трагічний смисл.

6. Інвектива – (лат. – нападати) :

У вас язики –

Можна коси мантачити.

Або замітати манеж!

Чому ж ви чужими сльозами плачете,

На мислях позичених чому скачете? –

Хотілось би знати все ж!

В. Симоненко

Найбільш поширена форма інвективи – Епіграма. Зразком епіграми може бути поезія В. Симоненка:

Торжествують:

Він не спотикався

Не змочив –

Ні разу! –

Підійшов,

Проти вітру –

Жоден раз! –

Не пхався…

Але ж він нікуди і не йшов!