“Запросині” В. Підпилого

Народився в с. Лазівці на Полтавщині в селянській родині. Рано прилучився до важкої праці в колгоспі. Навчався в Київському державному університеті ім.

Т. Г. Шевченка. Працював редактором у видавництвах м.

Києва. Співає.

Автор книжок: “Зелена гілка”, “Повесіння”, “Тридцяте літо”, “У дорогу – за ластівками”, “Вишневий цвіт”, “Сині троянди”, “Поезії”, “Бережи землі”. Якщо прочитати поезію Володимира Підпалого “Запросині” не вдумливо, те вона навряд запозбавити по собі й пам’яті глибокий

слід – настільки в ній всі символічно. Та коли піти за думкою автора. пройнятися кожним рядком, те перед тобою відкриється образ духовно збагаченої особистості. У цьому світі вона – впевнений хазяїн, шо знає про життя більше за інших:

Я розкажу тобі таке, чого не може інший, бо таємницею володіємо я та ніч…

Ця людина має ключі від “трьох замків”, “хатки”, у якій заховане справжнє коштовне диво – “золоті весла” від “золотого човна”, що пливе “у холодному небі”. Це багатство небесного й земного – нероздільне, як нероздільні човен і весла. Воно ніби сконцентрувалося

в душі ліричного героя “Запросин” – і він ділиться цим безмежним багатством з кожним із нас, хоч і звертається до читача потаємно-особисто: Нас тепер двоє знаб про весла – ходімо!

Алі куди запрошує співає? У якові дорогу він кличі в осінню довгу ніч? У світ чистоти людської душі: “де три гори зійшлися”, “де три ріки злилися”, “де три шляхи зв’язалися”.

Так, дорога вночі буде нелегкою – на ті вона й “ніч” (яка влучна алегорія!). Та оптимізм, яким пройнятий вірш, відкидає вагання й невпевненість, бо відчуваєш: цей ліричний герой обрав безпомилковий і правильний шлях. Він не заперечує, що шлях цей може виявитися для когось непомірно тяжким, алі іншої дороги до духовно високого й гідного життя не існує:

Навіть якщо не дійдемо – ходімо!