Євгеній базарів – представник нового часу

Твір по літературі: Євгеній базарів – представник нового часу

Опублікований в 1862 році роман И. С. Тургенєва “Батьки й діти” негайно залучив до себе увага різних шарів російського суспільства завдяки опису в ньому життя Росії 60-х років XIX століття. Це був період крайнього загострення суспільної ідейної боротьби революціонерів-демократів проти лібералізму. Почалася активна пропаганда революційних ідей, головним чином серед разночинной молоді.

Спалахували сильні студентські хвилювання. Тургенєв намагався розібратися в поглядах

молодого покоління, що представляє новий тип передового діяча – борця проти відживаючих ліберальних принципів, перед якими він, по його власному визнанню, знімав шапку, тому що почував у ньому “дійсна присутність сили, і таланта, і розуму”. Тому у своєму творі Іван Сергійович освітив найбільш типові риси нового покоління, що з’явилося в період революційної ситуації.

Весь роман побудований на конфлікті двох поколінь, що мають протилежні точки зору по різних важливих питаннях громадського життя. Про це говорить і сама назва добутку. Представником покоління “дітей” і головним героєм, різко

протипоставленим іншим персонажам, які групуються довкола нього, у романі є Євгеній Базарів.

В образі цього героя автор втілив справжні риси типового шестидесятника. Склад його мислення, ідеали, прагнення, спосіб життя – все відрізняє цього матеріаліста-просвітителя від “повітових аристократів”, таких, як Павло Петрович і Микола Петрович Кірсанови. Природно, що розбіжності в поглядах спричинять гострі суперечки й конфліктні ситуації між молодим і старим поколінням. Багато критиків говорять про життєву важливість і соціальну значимість базарових для розвитку суспільства.

Тургенєв називає його “нігілістом”, тобто людиною, що “до всього ставиться із критичної точки зору”. Закінчивши університет, він дуже сильно починає цікавитися природничими науками: хімією, фізикою, ботанікою, зоологією, медициною. Базарів навіть “хоче тримати на доктора”.

Захоплення цими науками – типова риса культурного життя Росії шістдесятих років. Саме це навчило головного героя “не приймати жодного принципу на віру”, він “не відмінюється ні перед якими авторитетами”. Можна сказати, що Євгеній Базарів – сильна особистість, людина величезного розуму й волі: він невідступно захищає свої погляди й переконання й твердо стоїть на своєму.

Уважаючи, що прийшов новий час, час науки й знань, він постійно підкреслює, що Кірсанови – “дідки”, або “старі романтики”, “люди відсталі” і “їхня пісенька проспівана”. Базарів звик сподіватися на самого себе й на свої сили. Переконання в тім, що “усяка людина сам себе виховати повинен”, ставить героя на щабель вище, підтверджує його сильну волю.

Напевно, він зумів би навіть віддати життя в ім’я своєї справи. Надаючи величезного значення науці, молодий “нігіліст” зовсім заперечує живопис і поезію. Мистецтво для нього – перекручення, гнилизна, нісенітниця; він уважає, що “чималий хімік у двадцять разів корисніше всякого поета”. Спочатку навіть може здатися, що йому чужо таке світле й чисте почуття, як любов.

Базарів не принижується перед улюбленою жінкою, на відміну від Павла Петровича Кірсанова, самого яскравого представника покоління “батьків”, що є одним з головних антиподів Євгенія Базарова.

Манера спілкування цих двох персонажів характеризує їх навіть повніше, ніж багато вчинків. Так, мовлення Євгенія Васильовича відрізняється простотою, лаконічністю, наявністю прислів’їв, афоризмів, змістовних реплік. Він зовсім не прагне говорити красиво, але всі його короткі й разом з тим повні глибокого змісту репліки вказують на начитаність і дотепність героя, свідчать про знання їм життя. Наявність латинських термінів у мовленні природника-медика говорить про те, що він добре знає свою справу.

У Базарове немає панської зніженості, що властива всім дворянам того часу. Павло Петрович же, навпроти, підкреслює свою приналежність до аристократичного роду. Молодого різночинця дратує достаток іноземних слів, різних специфічних виражень у лексиці Павла Кірсанова, таких, наприклад, як “дозвольте полюбопитствовать”, ” чине завгодно подарувати”, “личить”, і інших, які вважалися ознакою вишуканого й світського тону

Незважаючи на те що автор занадто імпонує Євгенію Базарову, зображує його людиною твердого й глибокого розуму, оптимістом, гордим і цілеспрямованим, він також указує й на недоліки людей нового покоління. І наприкінці добутку головний герой умирає. Сам Тургенєв пояснив це так: “Мені мріялася фігура похмура, дика, більша, до половини виросла із грунту, сильна, злісна, чесна й все-таки приречена на погибель, тому що вона все-таки коштує ще перед дверима майбутнього”.

З появою в романі Одинцової можна помітити зміни, що происшли із цим холодним, байдужним до всьому прекрасному людиною. З’ясовується, що Базарів все-таки здатний любити сильно й глибоко, здатний оцінити красу й поезію, навіть “усвідомить романтика в самому собі”, хоча, щоб не суперечити своїм переконанням на очах у навколишніх, він у розмовах з Ганною Сергіївною “ще більше колишнього висловлює своє байдуже презирство до всього романтичного”. Зрештою ця сухість і байдужність зникають. Перед смертю героя відкриваються кращі властивості Базарова, які він протягом роману намагався сховати від навколишніх, – це й поетична любов до Одинцової, і ніжність до своїх батьків

Але чому ж Євгеній Базарів все-таки вмирає? Я згодна з тим, що він, як прогресивна людина нового покоління, обігнав свій час і не вписала в існуючий порядок. Тому й Тургенєв, що ится вихід зі сформованої ситуації, не зміг знайти Базарову місця в цьому житті ні як новій політичній силі, ні як утвореному фахівцеві. Я вважаю, що такого фіналу роману випливало очікувати від автора, що сам не розділяв поглядів вождів революційної демократії. І хоча Іван Сергійович уже не міг розраховувати на ліберальні реформи, революційний шлях як і раніше представлявся йому небезпечним і безнадійним.

Письменник, розчарувавшись в існуючому суспільстві, не довіряв і новому прогресивному руху, отже, перебував втупике.