Як загартовувалася сталь, у скороченні

Список добутків у скороченні цього автора Як загартовувалася сталь Автобіографічний роман Миколи Островського розділений на дві частини, кожна з яких містить по дев’яти глав: дитинство, отроцтво і юність; потім зрілі роки й хвороба За невартий учинок (насипав священикові махри в тісто) кухаркина сина Павку Корчагіна виганяють зі школи, і він попадає “у люди”. “Заглянув хлопчик у саму глибину життя, на її дно, у колодезь, і затхлою цвіллю, болотною вогкістю пахнуло на нього, жадібного до всього нового, незвіданому”. Коли в його маленьке

містечко вихром увірвалася приголомшуюча звістка “Царя скинули”, Павлу зовсім ніколи було думати про навчання, воно важко працює й по-хлоп’ячому, не роздумуючи, ховає зброю всупереч забороні з боку шефів раптово нахлинула неметчини. Коли губернію заливає лавина петлюрівських банд, він стає свідком безлічі єврейських погромів, що закінчувалися звірячими вбивствами Гнів і збурювання часто охоплюють юного сміливця, і він не може не допомогти матросові Жухраю, другові свого брата Артема, що працювало в депо. Матрос не раз по^-доброму розмовляв з Павлом: “Утебя, Павлусь, є всі, щоб бути гарним бійцем за робочу справу, тільки от молодий ти дуже й поняття про класову боротьбу дуже слабке маєш.

Я тобі, братишка, розповім про теперішню дорогу, тому що знаю: буде з тебе користь. Тихоньких так примазаних не люблю.

Тепер на всій землі пожежа почалася. Повстали раби й старе життя повинні пустити на дно. Але для цього потрібна братва відважна, не мамії, а народ міцної породи, що перед бійкою не лізе в щілині, як тарган, а б’є без пощади”. Що вміє битися, міцний і мускулистий Павка Корчагін рятує з-під конвою Жухрая, за що його самого по доносі вистачають петлюрівці.

Павке не був знаком страх обивателя, що захищає свій скарб (у нього нічого не було), але звичайний людський страх захопив його крижаною рукою, особливо коли він почув від свого конвоїра: “Чого його тягати, пані хорунжий? Кулю в спину, і кінчено”. Павке стало страшно.

Однак Павке вдається врятуватися, і він ховається в знайомої дівчини Тоні, у яку закоханий. На жаль, вона інтелігентка з “класу богатих”: дочка лісничого Пройшовши перше бойове хрещення в боях громадянської війни, Павло вертається в місто, де створена комсомольська організація, і стає її активним членом. Спроба затягти в цю організацію Тоню провалюється. Дівчина готова йому підкорятися, але не до кінця.

Занадто расфранченной вона приходить на перші комсомольські збори, і йому важко неї бачити серед вицвілих гімнастерок і кофточок. Дешевий індивідуалізм Тоні стає нестерпним Павлу. Необхідність розриву була ясна їм обом…

Непримиренність Павла приводить його в ЧК, тим більше в губернії її очолює Жухрай. Однак чекістська робота діє на нерви Павла досить разрушающе, частішають його контузионние біль, він часто непритомніє, і після короткого перепочинку в рідному місті Павло їде в Київ, де теж попадає в Особливий відділ під керівництво товариша Сегала. Друга частина роману відкривається описом поїздки на губконференцию з Ритой устинович, Корчагіна призначають їй у помічники й охоронці.

Позичивши в Рити “шкіряну куртку”, він протискується у вагон, а потім через вікно витягає молоду жінку. “Для нього Рита була недоторканна. его був його друг і товариш по меті, його політрук, і все-таки вона була жінкою. Він це вперше відчув у мосту, і от чому його хвилює так її обятье. Павло почував глибокий рівний подих, десь зовсім близько її губи.

Від близькості народилося непереборне бажання знайти ці губи. Напружуючи волю, він придушив це бажання”. Не в силах подолати зі своїм почуттям, Павло Корчагін відмовляється від зустрічей з Ритой устинович, що навчає його політграмоті. Думки про особистий відсуваються у свідомості юнака ще далі, коли він бере участь у будівництві вузькоколійки.

Пора року важке – зима, комсомольці працюють у чотири зміни, не встигаючи відпочивати.

Роботу затримують бандитські нальоти. Годувати комсомольців нема чим, одягу й взуття теж немає.

Робота до повного надриву сил закінчується важкою хворобою. Павло падає, убитий тифом. Найближчі друзі його, Жухрай і устинович, не маючи про нього відомостей, думають, що він умер Однак після хвороби Павло знову в ладі.

У якості рабочего він вертається в майстерні, де не тільки завзято трудиться, але ще й наводить порядок, змушуючи комсомольців вимити й почистити цех до вящему здивування начальства. У містечку й по всій Україні триває класова боротьба, чекісти ловлять ворогів революції, придушують бандитські нальоти. Молодий комсомолець Корчагін робить чимало добрих справ, захищаючи на засіданнях осередку своїх товаришів, а на темних вулицях – подруг по партії “Найдорожче в людини – це життя.

Вона дається йому один раз, і прожити її треба так, щоб не було болісно боляче за безцільно прожиті роки, щоб не палив ганьбу за подленькое й дріб’язкове минуле й щоб, умираючи, міг сказати: все життя, всі сили були віддані самому прекрасному у світі – боротьбі за звільнення людства. І треба поспішати жити. Адже безглузда хвороба або яка-небудь трагічна випадковість можуть перервати її”.

Ставши свідком безлічі смертей і вбиваючи сам, Павка цінував кожний прожитий день, приймаючи партійні накази й уставні розпорядження як відповідальні директиви свого буття. Як пропагандист він бере участь і в розгромі “робочої опозиції”, називаючи “дрібнобуржуазним” поводження свого рідного брата, і тим більше в словесних атаках на троцькістів, осмелившихся виступати проти партії.

Його не бажають слухати, але ж товариш Ленін указував, що треба робити ставку на молодь Коли в Шепетовке стало відомо, що вмер Ленін, тисячі робітників стали більшовиками. Повага партійців просунуло Павла далеко вперед, і один раз він виявився у Великому театрі поруч зі членом ЦК Ритой устинович, з подивом що довідався, що Павло живий. Павло говорить, що він неї любив, як Гедзь, людина мужній і безмежно витривалий.

Але в Рити вже є друг і трирічна доня, а Павло хворий, і його відправляють у санаторій ЦК, ретельно обстежать. Однак важка хвороба, приведшая до повної нерухомості, прогресує.

Ніякі нові кращі санаторії й лікарні не в змозі його врятувати. З думкою про те, що “треба залишитися в ладі”, Корчагін починає писати. Поруч із ним гарні добрі жінки: спочатку Дора Родкина, потім Танучи Кюцам. ” чиДобре, чи погано він прожив свої двадцять чотири роки?

Перебираючи в пам’яті рік за роком, Павло перевіряв своє життя як безсторонній суддя й із глибоким задоволенням вирішив, що життя прожите не так вуж погано… Саме головне, він не проспав гарячих днів, знайшов своє місце в залізній сутичці за владу, і на багряному прапорі революції є і його трохи краплі крові”.