Як виховати покоління NEXT?



На сучасному етапі розвитку нашої країни великою проблемою є процес моральної та соціальної деградації певної частини учнівської молоді, надмірне захоплення негативними формами комерційного бізнесу, низькопробними зразками вітчизняної та імпортованої зарубіжної культури. Тому вже сьогодні (бо завтра вже може бути пізно) необхідно поставити питання про виховання громадянина країни, звертаючи особливу увагу на виховання підростаючого покоління.

Невпинне зростання наукової інформації, динаміка розвитку сучасного суспільства, піднесення

соціальної ролі особистості та інтелектуалізація її праці, швидка зміна техніки та технології потребують від середніх закладів освіти України забезпечення якісно нового рівня навчально-виховного процесу. Одним з напрямів, який допоможе здійснити означене завдання, є широке й ефективне використання засобів навчання та виховання.

Засоби навчання та виховання є невід’ємною складовою шкільного навчального-виховного процесу і дозволяють суттєво підвищити продуктивність праці всіх учасників цього процесу.

В інтелектуальному просторі активно дискутується питання про шлях України в майбутнє.

Не викликає заперечень твердження про те, що вийти на нові рубежі може лише згуртована, впевнена у собі сучасна нація. Але нація чекає відповіді на ключові для України запитання: “Хто ми є у цьому світі?” “Куди ми прямуємо?” “Що залишимо нашим дітям і далеким нащадкам?” та “Як виховати покоління Next?”.

Настав час сміливіше поглянути на себе, оцінити свій стан, визначити потенціал та поставити амбітні національні завдання.

Ми свідомі сьогоднішніх негараздів. Але ми – вільні громадяни вільної держави. Вперше за сотні років ми можемо самі вирішувати свої проблеми. Так само ми знаємо: українська нація формувалася інтелектом її лідерів. “До шаблі й булави ще треба голови”, – така давня українська формула державності.

Тому, поруч з іменами великих гетьманів і отаманів, Україна називає батьками нації Петра Могилу і Григорія Сковороду, Андрія Шептицького і Василя Липківського. Український народ, як творець національної та співтворець світової культури, нагромадив за свою багатовікову історію величезні духовні надбання. До його духовної скарбниці входять пам’ятки ранньослов’янської культури, княжої доби, українського бароко, творча та філософська спадщина Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Лисенка та ін.

Новітня історія української культури славна діяльністю її творців і реформаторів Олександра Довженка, Леся Курбаса, Михайла Бойчука, Павла Вірського та багатьох інших видатних майстрів. Проект сучасної європейської України першим розгорнув перед сучасниками Тарас Шевченко – Художник і поет. І за ним пішла українська інтелігенція – всі, хто повірив в українську справу. Спочатку сотні, потім тисячі, потім мільйони.

У нього інтелігенція навчилася бути творцем національних смислів та цінностей. Від нього сприйняла сам спосіб існування – життя з ідеєю, прагнення до знань, постійний інтелектуальний пошук. Від Шевченкового “Букваря” виросла нація колосального інтелекту, одна із найосвіченіших націй світу.

Світовим надбанням стали результати наукових пошуків Михайла Остроградського та Івана Пулюя, Володимира Вернадського і Степана Тимошенка, Агатангела Кримського і Олександра Потебні, Данила Заболотного і Олександра Палладіна, Сергія Корольова і Віктора Глушкова, Олександра Смакули і Олекси Біланюка.

Ці та багато інших імен визначають обличчя української нації, саме завдяки їм світ знає Україну. Це особливо важливо саме тепер, на початку третього тисячоліття. Конкурентні переваги країн усе менше визначаються багатством природних ресурсів чи дешевою робочою силою і все більше – спроможністю продукувати знання, технології, інновації в усіх сферах життя країни.

Тому сьогодні конкурентоспроможність – це результат роботи національного інтелекту набагато більшою мірою, ніж сто чи навіть п’ятдесят років тому.

Успіх приходить до сучасних націй тоді, коли їхній інтелектуальний продукт стає цілісним і охоплює всі сфери життя країни. Нація входить до числа лідерів свого регіону і світу, коли національний продукт домінує в інформаційному і культурному просторі, коли конкурентну перевагу приносять власні технології й ноу-хау в бізнесі, коли освіта і кваліфікація стають активно діючим соціальним капіталом. Україна переходить від постіндустріального до інформаційного суспільства, в якому людина, її інтелект є головним ресурсом конкурентоспроможності держави.

Тому ми прагнемо виховати цей “новий інтелект” в рамках загальноосвітній школі.

Творчість, креативність, інноваційність – це те, чого країна чекає від своїх науковців і менеджерів, від учителів і продюсерів, від інженерів і фінансистів. Роль сучасної школи полягає у створенні простору для творчості, стимулюванні та гарантуванні престижу інтелектуальної праці. Для досягнення результату необхідно поєднати вірність національним традиціям та відкритість до ідей сучасного світу. Здобуті українцями перемоги вражають.

Але дуже часто ці перемоги здобуваються в інших країнах, під чужими прапорами. Тому необхідно досягти впровадження сучасних технологій успіху в Україні.

При переході до системи випереджаючої освіти, яка має бути спрямована на розкриття творчого потенціалу, на розвиток здатності мислити і діяти самостійно у найскладніших і непередбачуваних ситуаціях, необхідно оцінювати якість навчання відносно можливості одержання необхідної інформації, її доступності, а також повноти, оперативності, адекватності завданням, що вирішуються. Модернізація освіти в умовах перехідного суспільства як один з основоположних принципів передбачає її демократизацію. Це означає насамперед демократичну організацію самого навчально-виховного процесу, побудову стосунків учня і вчителя, студента і викладача на засадах взаємної поваги, визнання права на власну думку, творчої співпраці.

Потрібно зважати сьогодні не лише про формальну освіту, а й неформальну.

Тобто таку, яка здобувається за допомогою електронних засобів – комп’ютера, телебачення тощо. Вплив неформальної освіти в окремих випадках може дорівнювати або й перевищувати вплив формальної. Ми рідко акцентуємо увагу на цих аспектах, а шкода, тому що для формування оптимальних умов доступності потрібно залучати в цей процес усіх учасників: користувачів, видавців, бібліотекарів, створювати і впроваджувати нові технології освіти.

В умовах оновлення освіти значно підвищується роль бібліотеки. Перед системою освіти і науки постає необхідність нового самовизначення. Якщо дотепер наука була стурбована збільшенням і нагромадженням знання, сьогодні – вона значною мірою зосереджується на засобах оволодіння накопиченим, визнаючи глобальну роль інформатики у своєму подальшому розвитку.

Гуманітарні науки і гуманітарна освіта є невід’ємною частиною всіх інших наук і освіти як такої, і їм властиві усі хворобливі вібрації всього світу пізнання, а також деякі особливі проблеми, суто гуманітарні, наприклад, збереження і систематизація, з метою загальної доступності, культурної спадщини людства. Бібліотека визначає коло зовнішнього впливу на читача, пов’язаного з традицією культурного середовища інших країн. Вплив на читача бібліотечної комунікації подвійний: сприяє взаємовпливу традиційних форм культурної ідентичності, оновленню діяльності й опануванню унікального поля міжкультурних експериментів.

У новому інформаційному середовищі знання постають як єдина динамічна система. Мережа електронних засобів комунікації передбачає можливості вільного доступу до інформації, задоволення інформаційних потреб користувачів, залучаючи усі ресурси міжкультурної комунікації. Отже сьогодні необхідно засвоїти новий тип культури – інформаційний. Відповідно до світових стандартів освіти для якісного навчання маємо створити міцну базу, що є підгрунтям для визнання у світі державного диплома України про вищу освіту.

Саме з інноваційними технологіями навчання ЗНЗ, а потім у ВНЗ, пов’язують реальні перспективи підготовки конкурентоспроможних фахівців для незалежної України. Комп’ютер – універсальний навчальний засіб. Він не тільки дає доступ до Інтернету, а ще й можливість працювати з різними джерелами, мати бібліотеку і сучасної літератури, і світової класики, створити віртуальні лабораторії тощо.

Для системного впровадження інноваційних технологій у навчання необхідно: створити принципово нові науково-методичні і навчально-дидактичні ресурси; систематично поновлювати фонди бібліотек сучасними навчальними, науковими, методичними та періодичними виданнями (найважливіша якість педагога – вміння оновлювати свої знання і забезпечити це належним чином може виключно галузева періодика); створювати комп’ютерні підручники, інформаційно-пошукові системи, електронні бібліотеки; відкривати доступ до інформаційних ресурсів через мережу Інтернет.

Метою гуманітарного розвитку країни має стати не зростання видобутку вугілля чи заліза, а формування людини, спроможної до інноваційного мислення, створення нової якості життя в конкурентоспроможній державі, іншими словами, – виховання покоління Next.

Адже гуманітарний розвиток – це досягнення найвищого ступеня свободи особистості й, водночас, її готовність взяти відповідальність за себе, свою родину, громаду і країну; це постійне зростання інтелектуальної складової у національному продукті, утвердження інноваційності як домінуючої моделі економічної поведінки; це створення для майбутнього покоління, як головного національного ресурсу, умов реалізації всіх її можливостей. Це – те, з чим нація йде у третє тисячоліття.

Завдяки такому підходу має формуватися політика можливостей в освіті, професійній реалізації, адресність охорони здоров’я і соціального захисту дітей та молоді. Це потребує нової якості життя громадян, створення суспільства знань, підвищення соціальної активності молоді, формування розвиненого громадянського суспільства, культурної та політичної консолідації української нації. Нова якість життя виявляється у створенні умов продуктивної зайнятості кожного члена суспільства та отримання такого доходу, який відповідає значимості цієї праці для суспільства та гарантує гідний рівень життя.

Один з пріоритетів у формуванні суспільства знань – створення розвиненого національного інформаційного простору і інформаційного суспільства: інтеграція в європейський медіа – простір. Останнє завдання тісно пов’язане з першим і вимагає, зокрема, певної корекції вітчизняної нормативно – правової бази. З ідеологічної, а у більшості випадків – і нормативно – правової точок зору українське аудіовізуальне законодавство відповідає духу та букві відповідного законодавства ЄС. Їх порівняльний аналіз переконує в тому, що неузгодженості, які могли б перешкодити інтеграції вітчизняних електронних ЗМІ в європейський медіа – простір, та оптимізації їх розвитку, стосуються насамперед законодавчого регулювання рекламної діяльності та запобігання надмірній концентрації ЗМІ та забезпечення прозорості відносин власності щодо ЗМІ.

У зв’язку з цим Україна ратифікувала Європейську конвенцію про транскордонне телебачення (зі змінами, внесеними Протоколом від 9 вересня 1998 року). Об’єктивна ратифікація цього акта стала одним з обов’язкових кроків для оптимізації функціонування українських аудіовізуальних ЗМІ та інтеграції нашої держави в європейський медіа – простір. Після приєднання України до Конвенції перед вітчизняними ТРО відкрилися нові можливості для виходу на зовнішні ринки, для міжнародного обміну програмами та їх спільного виробництва.

До того ж у цьому акті передбачені достатньо ефективні механізми захисту прав держав – учасниць. Так, будь – яка з них може ініціювати внесення поправок у текст Конвенції, а також тимчасово призупиняти ретрансляцію на своїй території іноземних телепрограм, де порушуються її умови.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Як виховати покоління NEXT?