Хлебников возиться зі словами, як кріт, тим часом він прорив у землі ходи на ціле сторіччя
При житті Хлебников був відомий дуже вузькому колу літераторів. Після його трагічної смерті коло цей трохи розширився. Тоді ж почалася свого роду канонізація Хлебникова як художника й мислителя для вибраних.
Його складні за формою й змістом вірші дотепер служать предметом споровши й міркувань літературних критиків. Одні вважають його грандіозним експериментатором і творцем нової поетичної мови, що до кінця зуміють осягти тільки в далекому майбутньому.
Інші схильні думати, що його “новаторство” круто замешено на эстетическом
Словом, інформація про поета дається така, що важко скласти для себе якийсь більш-менш певний образ цього поета. Тим більше важко нам, співвітчизникам багатьох і багатьох великих поетів з дуже чіткими поетичними рисами. Самі великі поети не могли вловити образи Хлебникова.
А. Блок, наприклад, писав: “Підозрюю, що значно Хлебников…” Модерністи особливо піднімали на щит формально-експериментаторський
Що сміються смехами, що смеянствуют смеяльно, ПРО, засмійтеся усмеяльно!.. Поет як би шукає спосіб чарівного перетворення одного російського слова в інше.
Але він зовсім не намагається порушити законів російського словотвору, тому що виходить від кореня “сміх”. Мені здається, ця нормальна словотворчість. На доказ можна нагадати про існування російських дитячих лічилок, язичеських змов.
У них теж на перший погляд усе позбавлено буквального значення, але ми відчуваємо якийсь таємничий зміст.
Якщо розглядати його вірші з погляду пошуку звукового образа, то ми знайдемо цей образ майже у всіх його віршах. Наприклад: Бобэоби співалися губи Вээоми співалися погляди.
Пиээо співалися брови. Лиэээй – співався вигляд. Гзи-гзи-Гзэо співався ланцюг. Поет як би сам собі доводив безмежні можливості російської мови.
Наприклад, він писав вірші, які можна читати навпаки – ліворуч праворуч і праворуч ліворуч: Коні, тупіт, чернець, Але не мовлення, а чорний він. Але був і інший Хлебников, що, на жаль, дотепер залишається в тіні. Це Хлебников – поет мудрого зору, шляхетних почуттів: Мені мало ль треба!
Краюшку хліба І краплю молока. Так це небо, Так ці хмари!
Такого Хлебникова зрозуміє й прийме й сьогодення, і майбутнє: Беру у свідки потомство І віддалену зірку. В одному рядку поет здатний виразити величезний історичний зміст, показати події різко, без тіні моралізування. Наприклад, поета потрясла звістка про розстріл робітників на Ленских золотих копальнях в 1912 році, і він написав: “От Лена з очами розстрілу”. Проникливо пише він про загибель російської військової частини під час Першої світової війни: І до студених одягів привикнув І застинув мріями про неї, Слухай.
Смерть, пронизливо гикнувши, Жене трійку холодних коней…
Лик війни, холодн і страшний, дивиться на нас із цих рядків. Дивні крайності вміщалися в Хлебникове. Але з роками помітно перемагало в ньому класичний людський початок. Він прагнув дошукатися до правди, а не до “прамови”.
Його шлях можна назвати шляхом “блудного сина” російської поезії до рідної домівки. Шлях був складних, звивистих, повним різних тупикових метань. Але й час був непросте.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...