Вишня Остап (Губенко Павло Михайлович)

Дата рождения – 13 ноября – 1889 Дата смерти – 28 сентября – 1956 Справжнє ім’я – Павло Михайлович Губенко. Інший псевдонім: Павло Грунський. Остап Вишня народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля с.

Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській родині. Навчався в початковій школі, у 1903р. закінчив Зіньківську двокласну школу, отримав свідоцтво поштово-телеграфного чиновника. У 1907 р.

Закінчив військово-фельдшерську школу в Києві, працював фельдшером у армії,

а пізніше – в хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Склавши екстерном екзамени за гімназію, у 1917р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак залишив навчання й зайнявся журналістською та літературною діяльністю. У 1919р.

П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження національної культури, діячів, урядовців УНР, потрапив до Кам’янця-Подільського, де написав перший твір – фейлетон “Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)”, який за підписом “П. Грунський” був надрукований у кам’янець-подільській

газеті “Народна воля”.

У 1920 р. він повернувся до Києва. Восени був заарештований органами ЧК і як “особливо важливий контрреволюціонер” відправлений на додаткове розслідування до Харкова. Не виявивши “компромату” в діях П. Губенка ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, у 1921 р. його випустили із в’язниці.

У квітні цього року П. Губенко став працівником республіканської газети “Вісті ВУЦВК” (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями пізніше – відповідальним секретарем “Селянської правди” (редагував С. Пилипенко), на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном “Чудака, їй-богу!” вперше з’явився підпис Остап Вишня. Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю.

Виходили одна за одною збірки усмішок: “Діли небесні” (1923), “Кому веселе, а кому й сумне” (1924), “Реп’яшки”, “Вишневі усмішки (сільські)” (1924), “Вишневі усмішки кримські” (1925), “Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився”, “Лицем до села”, “Українізуємось” (1926), “Вишневі усмішки кооперативні”, “Вишневі усмішки театральні” (1927), “Ну, й народ”, “Вишневі усмішки закордонні” (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання “Усмішок” у чотирьох томах тощо. Протягом тривалого часу Остап Вишня офіційно не був членом письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х pp., після ліквідації ВАПЛІТЕ, він став одним із організаторів Проліт – фронту. Приятелював із М. Хвильовим і М.

Кулішем. У 1930-1931 pp.

Письменник створив повноцінний драматургічний твір комедію “Вячеслав”, де порушив проблеми виховання. Твір був опублікований лише після смерті письменника в 1957р. у книзі “Привіт! Привіт!”.

26 грудня 1933р. Остап Вишня був заарештований і абсолютно безпідставно звинувачений у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнає численних тортур і допитів, і зізнався в усьому, чого домагалися від нього слідчі. 23 лютого 1934 р. – судова “трійка” визначила міру покарання – розстріл, а з березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув’язненням.

Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта. Виконував різні роботи, працював фельдшером, плановиком у таборі, у редакції багатотиражки Ухтпечтабору “Северный горняк”, де написав 22 нариси про трударів, які мріють завоювати суворий північний край. У 1943 р. Остап Вишня вийшов на волю, наступного року повернувся до літературної діяльності, надрукувавши 26 лютого в газеті “Радянська Україна” усмішку “Зенітка”, що обійшла усі фронти, часто звучала по радіо.

Через кілька років виходять політичні фейлетони та памфлети “Самостійна дірка” (1945), збірки гумору “Зенітка” (1947), “Весна-красна” (1949), “Мудрість колгоспна” (1952), “А народ воювати не хоче” (1953), “Великі ростіть!” (1955), “Нещасне кохання” (1956) та ін. Він працював над перекладами творів російських та світових класиків – М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухо-во-Кобиліна, Марка Твена, ОТенрі, Я – Гашека, Я – Неруди. Проводив велику громадську роботу (був членом редколегії журналу “Перець” і одним із найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменників України).

У 1955р. Остап Вишня був реабілітований судовими органами, а 28 вересня 1956р. письменник помер. Остап Вишня – письменник, який у 20-х pp. заохотив мільйонні маси до читання української літератури. Він був “королем українського тиражу”.

За життя гумориста побачило світ понад 100 збірок його творів, деякі неодноразово перевидавалися. У великому творчому доробку письменника представлені різноманітні жанри малої прози (усмішка, гумореска, фейлетон, памфлет, автобіографічне оповідання), але скрізь присутній іронічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача. Остап Вишня ввів в українську літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, що його сам же й назвав усмішкою. Лаконізм, влучність, дотепність, іронічність, обов’язкова присутність автора (в ліричних відступах, окремих репліках оповідача) створюють загальну викривальну тональність такого твору.

В Остапа Вишні є цілі тематичні цикли усмішок: сільські, кримські, закордонні, реконструктивні, київські, мисливські тощо. Найперше привертає увагу художній типаж в усмішках – багатий, своєрідний і різноманітний, як різноманітні й уособлені ним вади, недоліки. Можна сказати, і персонажі, зображені в творах, і проблеми, осмислені автором,- це сама дійсність, це саме життя села в неповторній вишнівській художньо-гумористичній інтерпретації.

В усмішках і фейлетонах “Село – книга”, “Як гусениця у дядька Кіндрата штани з’їла… “, “Газета – дуже велике діло”,. “Сільська юстиція”, “Гіпно-баба” персонажі розкриваються в несподіваних життєвих ситуаціях. Тут проявляється неповторне обдаровання митця влучно підмітити негативне, своєрідно “вжитися” в створюваний образ героя чи антигероя, знання оригінальних людських типів, численних життєвих бувальщин, зрештою всіх тих реалій, що природно ввійш-ли в його гумористику (сюжети, комічні колізії, риси облич і вдачі героїв, дотепи, вихоплені з народного мовлення слівця, фразеологізми, інтонації тощо). Остап Вишня бачив порочне й потворне в житті, але ототожнював його з “хворобами” зростання, які, вірилося, можна з часом перебороти. Втім, це була одна з численних ілюзій, що їх у 20-ті роки сповідувало чимало сумлінних, чесних митців.

Гуморист зі щирою вірою в успіх справи створює цикл українознавчих усмішок “Українізуємось” (у 1926-1929 pp. збірка витримала шість видань), у яких провідним був мотив відродження національної гідності народу. В усмішках ставляться проблеми розвитку національної мови, культури, вільного й повного впровадження мови в державне користування. Не випадково майже п’ять десятиліть для цих творів було визначено “надійне” місце зберігання – спецфонд: закладені в них ідеї були не сумісні з ідеологічними догмами щодо загального інтернаціоналізму, “зближення” й “злиття” націй. З добрим усміхом, не уникаючи й іронічних клинів над недоліками Остап Вишня відтво


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Вишня Остап (Губенко Павло Михайлович)