Вишнева моя Україна



Вишнева моя Україна

Нема на світі України, Немає другого Дніпра.
Т. Шевченко

В історії українського народу є події, які мають надзвичайне значення, вони не втратили своєї актуальності і по сьогоднішній день. Однією з таких подій є проголошення Акту Соборності України 22 січня 1919 року, другою – здобуття незалежності 1991 року.
Упродовж багатьох століть наша держава очікувала на своє визнання, тому ідея всеукраїнської єдності ніколи не полишала наш народ, її витоки беруть свій початок за часів Київської Русі і Галицько-Волинської

держави. Віковічних проблем роздробленості і роз’єднаності торкається автор найяскравішої літературної пам’ятки того часу – “Слова о полку Ігоревім”.

Отже, Україна має величну історію, її минуле, овіяне славою, здобуте кров’ю і потом наших дідів. Я народилася на цих безмежних просторах, і мені надзвичайно дорога ця земля. Немає в світі нічого кращого за рідний край, де поряд з тобою живуть батьки, друзі, прості люди.

Це залишається на все життя. Я не розумію тих, хто від’їжджає за кордон, кидаючи свою державу напризволяще. Вони зраджують її.

Та у чому полягає головний чинник, що сприяє

цьому? На маю думку, у цьому винен не тільки економічний стан нашої країни.

Двадцять років тому Україна стала незалежною.

Але як можна будувати державу без історії, культури і мови? Мова – це життя самого народу, бо як сказала Ліна Костенко: “Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.” Переборюючи утиски і приниження і навіть заборони, мова наша оживала, спалахувала, дивуючи світ своєю красою. А що діється зараз?

Як часто, слухаючи по радіо трансляцію засідання або якесь інтерв’ю, ми обурюємося мовними помилками, якими рясніють тексти доповідей, промов і виступів. Отож-бо люди почали взагалі забувати її, забувати нашу славетну історію, от і від’їжджають з цієї країни у пошуках кращого майбутнього. Душа нації – мова, потихеньку вмирає.

Мені хочеться, щоб у душі кожного з нас без примусу, як життєва потреба, за покликом серця і душі відродилася наша мова – скарбниця культури.

Майбутнє кожної країни – це діти. У навчальних закладах зараз навчаються мільйони свідомих українців, вони вивчають українську мову, що нині не заборонена, її історію. Українізація нашого народу – це перший крок до кращого майбутнього України. Цього року мені вступати до вузу, тому я сподіваюсь, що відбудуться зміни на краще, і проблема освіти в Україні вже зрушила з мертвої точки.

Тоді наша Україна по-справжньому відчує себе рівноправною серед інших народів.

Якби мене спитали, з ким або чим я можу порівняти свою Батьківщину, я без вагань би відповіла: тільки з людиною – живою істотою, що на даному етапі розвитку – лише підліток, якому ще треба засвоїти багато життєвих уроків. Я щиро переживаю за все, що відбувається в нашій державі. Радію, коли українські делегації їздять до розвинених країн з метою встановити дружні стосунки і повертаються додому з успішними результатами; радію, коли українці шанують пам’ять видатних нащадків України, що поклали своє життя за краще майбутнє, коли постають із забуття віковічні традиції наших предків.

Та ніби щось щемить у серці, коли розумієш, що такі відчуття виникають тільки у молоді, в руках якої доля славетної держави.

Сьогодні над небом моєї землі сяє сонце, задивляються в чисте небо сині очі річок та озер. Родюча на зерно і таланти українська земля даватиме й інших свідомих українців, які продовжуватимуть робити все, щоб зміцнювати добробут нашої Батьківщини, щоб ніхто не зміг подолати її.
Я мрію, щоб у нас, як і в США, коли звучить гімн держави, усі тримали руку на серці, гордо і щиро плакали. Я хочу, щоб стосунки між людьми були добрими і щирими, щоб між людьми не було ніякої злості, ніякої заздрості, щоб кожен прагнув зробити щось гарне для своєї Батьківщини, хочу, щоб вона стала країною, гідною своєї історії, своєї слави, свого величного імені.
Так, звичайно, нам ще далеко до створення нового вільного суспільства, що не знає лиха. Рано буде про це говорити ще не один рік, а може, й не одне десятиріччя.
Адже будувати – не нищити, особливо, якщо предмет будування – це держава. Ми належимо до нового покоління. Нам будувати нову Україну.

Наш святий обов’язок – відродити Батьківщину для новітньої слави, для щастя, для злагоди.
Я бачу осяйне майбутнє нашої країни. Здається, що мине небагато часу і ми без сумнівів і вагань будемо відстоювати право нашої України увійти у число найбагатших країн світу. Цей час незабаром прийде. Україна на правильному шляху, її розвиток набирає обертів.

Я впевнена, 20-та річниця незалежності України стане ще сильнішим поштовхом до створення новітньої технологічної і наукової держави. Особисто я вірю у краще майбутнє свого народу та своєї країни. Тому я маю право з гордістю заявити: “Я – українка!”

P. S. Очень жду комментарии, конструктивную критику, оценки….


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Вишнева моя Україна