Вірш М. Ю. Лермонтова “Дума”



Твір по літературі: Вірш М. Ю. Лермонтова “Дума”.

Вірш “Дума” було написано за два роки до смерті поета й опубліковане в одному із січневих номерів “Вітчизняних записок” за 1839 рік. Це поетична сповідь, щиросерда й сумна. Основна думка вірша – міркування про долі молодого покоління Росії тієї пори

Час написання “Думи” – одне з найбільш похмурих в історії країни. Після поразки декабристів стає неможливої практично будь-яка діяльність. У зв’язку із цим у людях проявляється прагнення замкнути в собі, піти від

життя в мир дум.

Навіть кращі представники молоді не знали, куди можна прикласти свої сили, ставали байдужними до всього, перетворювалися в “зайвих людей”. “Дума” – це цивільний суд над своїм поколінням. Автор показує його пасивність і порожнечу життя в епоху, коли боротьба необхідна:

До добра й зла ганебно байдужі

На початку поприща ми в’янемо без боротьби

И це не погляд з боку, а одкровення людини, що належить до того ж поколінню. Композиція добутку підлегла авторському задуму. У першому чотиривірші висловлене загальне судження про молодь 30-х років:

Сумно я дивлюся на наше поколенье!

Його

прийдешнє – иль порожньо, иль темно…

У вісьмох наступних чотиривіршах розвивається й доводиться ця думка. Поета засмучує, що багато хто його сучасники живуть “помилками батьків і пізнім їхнім розумом”. Мова йде про відношення до ідейної спадщини декабристів, багато хто з яких на той час примирилися із самодержавством і визнали революційну боротьбу марної.

Ці настрої декабристів Лермонтов і називає “пізнім їхнім розумом”.

Поет переконаний, що за волю потрібно боротися, а не схиляти покірно голову перед силами реакції:

До добра й зла ганебно байдужі,

На початку поприща ми в’янемо без боротьби,

Перед небезпекою ганебно – легкодухі

И перед властию – знехтувані раби

Лермонтова глибоко тривожить те, що в його сучасників – утворених людей – немає ні сильних почуттів, ні міцних прихильностей, ні твердих переконань. Тому “И ненавидимо ми, і любимо ми випадково…”

Логічний зв’язок між чотиривіршами й частинами вірша помітно ослаблений і фактично підтримується лише загальною темою й емоційним ладом. Кожний чотиривірш – закінчена пропозиція. Голос розуму звучить відкрито, страсті – приглушено.

Слово часто використовується в переносному значенні: “зостаритися” означає не тільки фізичну, але й духовну старість, “рівний шлях без мети” – знак байдужості, апатії, відсутності життєвих тривог і падінь. Часто зустрічаються метафори (“старість душі”, “життя – шлях”). Яскраві епітети оголюють емоцію (“худий плід”, “прибулець посиротілий”, “холод таємний”).

У першій частині вірша основне емоційно-значеннєве навантаження несуть слова елегійного романтизму (“сумно”, “млоїть”, “в’янемо”) і слова філософського й суспільно-політичного значення (“познанья”, “сомненья”, “раби”).

У другій частині відсутні слова ораторського стилю, їх заміняють слова стилю елегійного. Виразний ефект досягається вживанням слів, що контрастують: “ненавидимо” – “любимо”, “холод” – “вогонь”.

В останній частині знову з’являються слова ораторського стилю в сполученні з лексикою, що носить філософський відтінок: “ні думки плідної”, “суддя”, “громадянин” і т. п. Чим більш переконливо розвінчується покоління, тим прозаїчніше стає стиль

Все вищесказане дозволяє говорити про жанрову своєрідність вірша. “Дума” – це й сатира й елегія. У добутку цивільна тема стає глибоко особистої, вистражданої. Лермонтов не відокремлює себе від покоління й душу поета несе печатка провини й жалю, докору своєму безсиллю.

В “Думі” немає слів “я” і “ви”, але є слово “ми”.

Вірш написаний ямбом. Більша частина віршів складається із шести стоп. Шестистопний ямб надає віршу плавність, деяку сповільненість, неквапливість, що відповідає характеру ліричного роздуму. Але в тексті зустрічаються й п’ятистопні й чотиристопні вірші

П’ятистопний ямб: “Ми кращий сік навіки витягли…”; чотиристопний ямб: “Як бенкет на святі чужому”. Укорочені п’ятистопні й чотиристопні вірші вимовляються більш енергійно й різко. На них падає значеннєвий наголос

“Дума” закінчується страшним висновком, пророкуванням, пророцтвом. Романтика переміняється реквіємом:

Юрбою угрюмою й незабаром позабутої,

Над миром ми пройдемо без шуму й сліду,

Не кинувши століттям ні думки плідної,

Ні генієм початої праці

Тон “Думи”, потрясшей сучасників, відтворював емоцію “соціального розпачу”. 11 вересня 1842 року Герцен запише у своєму щоденнику ” чиЗрозуміють, чи оцінять прийдешні люди весь жах, всю трагічну сторону нашого існування… Отчого руки не піднімаються на велику працю?

Отчого в мінуту захвату не забуваємо туги?.. ПРО, нехай вони зупиняться з думкою перед каменями, під якими ми заснемо, ми заслужили їхній смуток…”

Саме із цим смутком і знову й знову перечитую “Думу”. Вірш зробив на мене сильне враження. Я відчув всю безвихідність і розпач, що скували покоління 30-х років дев’ятнадцятого століття, всю біль поета за майбутнє своєї країни


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Вірш М. Ю. Лермонтова “Дума”