Вираження “посмішка без кота”

Продовжуючи розмову про матеріал, на якому побудована монографія, варто відзначити безсумнівну увагу дослідника до рукописів. Адже що не говори, поки більша частина давньослов’янських текстів не опублікована, висотам герменевтического дослідження нам найчастіше доводиться віддавати перевагу кропіткій роботі над рукописами, які, по вираженню А. М. Панченко, “мати сиру земля нашої науки”.

Уже при випадному погляді на рецензируемое видання впадає в око достаток рукописних шифрів. Перше враження послабляється, однак, тим, що відомості

про згадуються рукописях, що, обмежуються по перевазі їхнім датуванням і, у деяких випадках, локалізацією. Зрозуміло, герменевтическое дослідження, якимось по перевазі є робота А. Пересветова-Мората, не зобов’язана заглиблюватися в текстологічні нетрі й може базуватися на не цілком вивченому матеріалі, але в цьому випадку воно повинне віддавати собі (і читачеві) звіт у тім, що має справу з текстом, взагалі, а рясна вказівка рукописних шифрів ще не перекладає, так сказати, кількість у якість.

Але вуж якщо робиться заявка на дослідження із залученням рукописного матеріалу, неї треба виправдувати Складається,

однак же, враження, що автор не цілком уявляє собі складну діалектику взаємин середньовічного тексту й утримуючих його рукописів.

Основним приводом згадування рукописів того або іншого добутку в А. Пересветова-Мората служить не з’ясування особливостей тексту, що втримується в ньому, а пошук самого раннього списку, поставлений щораз чи ледве не в главу кута. Звичайно ж, нема рації заперечувати важливість датувань рукописів взагалі. Разом з тим усякий, хто знаком з методикою дослідження середньовічних добутків, знає, що датування рукопису може мати далеко не вирішальне значення для історії ув’язненого в ній тексту. Якщо не помиляюся, дослідження конкретних текстів А.

Пересвітловим-Моратом здебільшого підтверджують цю істину (до цього я ще повернуся). Далеко не завжди зрозуміло, які рукописи знайомі авторові de visu, які з наукової літератури, а які – з описів. Останні, судячи з ретельного перерахування на початку монографії переглянутих автором описів рукописних зборів, займають тут особливе місце.

Про те, працював дослідник з певними чи рукописами ні, часом можна догадуватися лише по непрямих ознаках. Так, повторюючи стару оману про те, що в рукописі Барсовского збори ГИМ, N 619, перебуває Історична Палея (у той час як поміщена там Палея Розумна), автор виявляє, що із цим рукописом він не знаком (т. 1, с. 149).5 Коли ж конкретні рукописи згадуються у зв’язку з тими або іншими текстологічними спостереженнями автора (а це в медиевистике ох як цінується! ), спостереження ці найчастіше зроблені, використовуючи його ж вираження, “without extensive philological investigations” і не обтяжують читача доказами (т. 1, с. 155).

Більше того, багато текстологічні (і не тільки) висновків добуті автором шляхом критики тексту не стільки джерел, скільки досліджень цих джерел, що не могло не позначитися на якості цих висновків Щоб пояснити деякі з висловлених мною суджень на конкретних прикладах, розгляну спостереження А. Пересветова-Мората щодо Пророцтва Соломона (випливаючи іншої традиції, він називає текст Словесами святихъ пророкъ), пам’ятника, мною у свій час що вивчався й виданого – разом з Т. Р. Рудій – по п’яти списках.6 Одним з істотних пунктів, у яких ми зі шведським дослідником розходимося щодо цього добутку, є його (добутку) походження. Східнослов’янських корінь цього тексту, здається, не викликають сумнівів ні в кого, і суперечка йде лише про те, створений він на заході або північно-заході Русі. Гіпотеза про північно-західне походження Пророцтва Соломона відкидається А. Пересвітловим-Моратом на тім переважно підставі, що старший зі збережених списків цього добутку (БАН, 13.3.21) створений у Луцьку, тобто в Західній Русі, і має западнорусские язикові риси.

У розділі Back to the manuscripts (заголовок роздягнув – одна з деяких речей, з якими я беззастережно згодний) дослідник задається питанням, “why we must posit with Vodolazkin that the north-western traits (cokan’e, confounded (i) and (e)) of a sixty years later Muscovite manuscript point towards an origin in the Pskovian or Novgorodian north-west (where dialectisms were integrated fast in copying (Karinskij 1909))” (т. 1, с. 48). Відповідаючи на поставлене запитання, повернуся до згаданої проблеми взаємини тексту й списків і нагадаю стару, як сама текстологія, істину, що найдавніший список зовсім не обов’язково містить первісний текст,7 що, виявившись, так сказати, у часу в полоні, медиевист ризикує нанести своєму дослідженню значна втрата. Те, що самий ранній з відомих списків складений у Луцьку, ще в жодному разі не є свідченням западнорусского походження пам’ятника.

Текстологічний аналіз показав: найбільш справний текст Пророцтва Соломона втримується в рукописі Кирило^-Бєлозерського8 зборів РНБ, N 67/1144, що, властиво, і дозволило покласти неї в основу початого видання. Легко переконатися, що список з найбільш справним текстом має яскраво виражені північно-західні язикові риси, і вже тільки це – більшою мірою текстологічне – міркування луцькому напрямку дозволяє віддати перевагу псковско-новгородское. Тепер про сугубо лінгвістичну аргументацію.

У свій час И. Е. Євсєєв, припускаючи западнорусское походження тексту, обгрунтовував це тим, що навіть у Кирило^-Білозерськом списку проглядаються західні риси. Їм були наведені два приклади западнорусского впливу, які, на мій погляд, важко визнати переконливими: “розъсла” і “про злість вашу”.9 Дозволяючи собі не погоджуватися з висновками И. Е. Євсєєва, я грунтувався насамперед на факті первинності тексту в Кирило^-Білозерськом списку в порівнянні з текстом у Луцьком списку, а наведені И. Е. Євсєєвим приклади западнорусского впливу в Кирило^-Білозерськом списку залишив поза обговоренням. Говорячи ж, навпроти, про новгородський вплив у Луцьком списку, я, у свою чергу, обмежився невдалим прикладом з “ци”.10 Зараз же в мене їсти привід підтвердити мою точку зору щодо наявності новгородизмов у Луцьком списку, супроводивши її прикладами, мною у свій час не наведеними: м р (тобто мир, л. 64 про.), приид ті (67 про. ), отрута ті (67 про.), свид ньи (67 про.), возненав д ша (68), облич ті (70), Ерем і (71 про. ), разумии (71 про.), у ри (72 про.), силнити (74), Ез до я (74, 86 про.), оцищая (79), изид ті (imperat., 81 про.), Езек ю (86 про.), Ерем^ (87), Езек ль (87). Власне кажучи, завдяки публікації И. Е. Євсєєва приклади з Луцького списку цілком доступні навіть без звертання до рукопису (И. Е. Євсєєвим лише використана ін