В. Маяковський і футуризм

Початок XX століття – час небувалого підйому російської поезії, час, що характеризується появою багатьох художніх напрямків – як тих, що продовжують традиції, вітчизняної класики, так і модерністських. До останніх, безсумнівно, відноситься і футуризм (від латинського – “майбутнє”). Спочатку футуризм зародився в Італії. Його першим теоретиком і практиком був письменник Ф. Марінетті.

Опублікований ним у 1909 році “Маніфест футуризму” став програмним викладом естетичних принципів нового напрямку. Нове мистецтво повинне бути

спрямоване в майбутнє, саме йому належить завтрашній день.

Його прихильники ратували за відмову від досягнень культури минулого, за пошуки нових художніх засобів, язикових прийомів. Футуризму властиві різко виражені формалістичні риси: турбота про збільшення “словника в його обсязі”, “словоновізна”, створення нового синтаксису. Але при цьому йому не далекі відкритий соціальний зміст, революційний пафос, протест проти тих “мерзенностей життя”, які несла сучасна їм дійсність. З невдоволення традиційним мистецтвом, за словами Маяковського, народився російський футуризм.

Розвивався

він своїм, незалежним від європейського, шляхом. У російських футуристів не було єдиної творчої організації, але в них була все ж таки одна художньо-естетична платформа. Їхнім ідейним маніфестом можна назвати збірник “Ляпас суспільному смаку”, що вийшов у 1912 році.

Його основні положення: по-перше, скинути “Пушкіна, Достоєвського, Толстого та інших з пароплава сучасності”, по-друге, визнати право поета на “збільшення словника в його обсязі довільними і похідними словами”. Футуристи затверджували пріоритет форми над змістом. Головне в художній творчості – пошуки нових формальних прийомів, ціль поезії – самостійне, “самокручене” слово. Нова течія взяла на себе роль революційного мистецтва.

У якості такої він запропонував наступні принципи: антіестетизм, поетизація виродливого і потворного, епатаж публіки, демонстративний цинізм і нігілізм. Ці принципи футуристи розвивали не тільки у своїй творчості, але і у способі життя. Звідси – екстравагантні костюми (приміром, жовта кофта Маяковського), розмальовані обличчя, безглузді аксесуари, навмисна брутальність у звертанні з публікою.

Зухвалим було і оформлення їхніх збірників, починаючи від заголовків і закінчуючи брудно-сірим дешевим папером. Вивести буржуазну публіку зі стану рівноваги – таку мету ставили перед собою футуристи. Творчість молодого Маяковського нерозривно пов’язана з футуризмом.

Разом з Д. Буромлюком, В. Хлебніковим, О. Кручених він брав участь у створенні збірника “Ляпас суспільному смаку”, виступав на футуристичних вечорах-диспутах, писав критичні статті, друкувався у футуристичних виданнях того часу. Експериментальний пошук Маяковського багато в чому визначався художніми установками футуризму.

Це стосується основних тем, поетичних засобів, мови його добутків. На одному з поетичних вечорів автор так визначив красу: “Це живе життя міської маси, це – вулиці, по яких біжать трамваї, автомобілі, відбиваючись у дзеркальних вікнах і вивісках”. І саме таку красу оспівує поет. Для нього існує тільки один пейзаж – міський.

Щодо цього особливо красномовні заголовки його віршів: “Порт”, “Вуличне”, “Вивіскам”, “Театри”. При цьому картини міського життя вражають відвертим знатуралізмом, брутальністю: “Вулиця провалилася, як ніс сифілітика” або: “А з неба дивилася якась погань”. А от так, по Маяковському, виглядає нічний пейзаж: “Буде місяць. Є вже трошки. А от і повна зависла в повітрі.

Це Бог, мабуть, чудовою срібною ложкою риється в зірок юшці”. Примітивно-поетичному опису першої частини автор протиставляє ускладнене, але прозаїчне пояснення. У цих і інших рядках – демонстративний антіестетизм, прагнення вразити читача, настільки властиві футуристичному мистецтву.

Поет відстоює право дивитися на світ по-своєму. Він пише:

“А за сонцями вулиць десь шкутильгав нікому не потрібний, в’ялий місяць”. Нічні вогні міста йменуються сонцем, у той час як справжнє світило оголошується непотрібним і – “в’ялим”. Застосувати подібний епітет до оспіваного в століттях місяця – це чи не виклик всієї попередньої поезії?

Для творів Маяковського властиво гостре соціальне звучання – революційне. “Геть ваші любов, мистецтво, релігію, лад!” – проголошує поет у чотирьох частинах поеми “Хмара в штанах”. Маяковський, займаючись формальним пошуком, довільно ділить слова на склади, порушує звичну конструкцію віршованого рядка. Він часто прибігає до різних прийомів звукопису (“а з півночі – сніг сивій”; “отруїмо кров’ю води Рейну”; “віршами веліти зотліти їй”).

Він ламає правила граматики. Свого роду візитною карткою Маяковського можна вважати неологізми. Словотворчість поета, безсумнівно, має своїм джерелом поетику футуристів. Художні метафори і порівняння автора часто ускладнені і вимагають особливо ретельного прочитання, розшифровки: “Якщо б бути мені недорікуватим, як Данте або Петрарка!

Душу до однієї запалити!”. Парадоксальність першої частини “знімається” у другий: талант і любов героя так великі, що до них не застосовні звичайні земні мірки. Оцінюючи творчість Маяковського, не слід заперечувати вплив футуризму на естетику автора.

Саме цей напрямок багато в чому сформував майбутнього “лірика і трибуна”. Пафос революційного відновлення, поезія індустріального міста, виклик буржуазному побуту, з одного боку, і активний пошук нових художніх форм – з іншого, – от те, що успадкував у своїй творчості поет від ідей і методів футуризму. Роки, протягом яких він був пов’язаний із цим напрямком, стали для нього роками навчання, формування поетичної майстерності, літературного кредо, за законами якого розвивалася його подальша творчість.