Уривок з оповідання П. Куліша “Гордовита пара”

…Не зважився пан сотник і старости присилати, щоб не скеп-кувала вродлива Ковбанівна. Коли ж чуємо – по селу туркіт, туркіт. Сам сотник ридваном курить до вдовиної хати. З ним родичі поважні у ридвані.

Козацтва купа комонником – пишно й гучно завітав пан сотник до Ковбанихи.

VI Тут же ми, каже бабуся, дивуємось тому поїзду, а тут дівчата як гукнуть по селу: Ішли дружечки у три рядочки, Ориночка та й попереду!.. Дівич-вечір збирає вже Орина Лободівна: хустки подавала за Прохора Осауленка. Так от що воно єсть – той сотницький поїзд: се

ж наша краля хоче весілля весіллям заломити, місяця сонцем загасити!

Так і єсть!

Маруся, мов зоря красна, то в одну, то в другу хату до свого роду, до близьких сусід і приятелів – на дівич-вечір дружок збирати. Вся в золоті, в шовках. Там одна плахта павине перо – пар двох волів чумацьких стояла, а коралям і ціни нема.

А сукня ж то з золотими усами! Вже справді так було як співають: Ішла дівчина через бір, А на їй сукня в вісім піл Як стала сукня сіяти, Стала діброва палати. Народ так і поринув до Ковбанипіиної хати.

VII Що ж то за весілля скоїлось, то й сказати не можна!

Уся сотня гуляла три дні і три

ночі; самих порохів дві мірки вистреляли. Гармати до вдовиної хати попривозили. Родичі молодої з гармат у воротях стріляли, а козацтво знов з гарматами та з самопалами молодої добувало. Сотник верхи, сивий як голуб, у золотому жупані, в собольовій шапці з оксамитним зеленим верхом, а кінь під ним сірий, як рябець, кінь турецький,- такий кінь, що й старий на йому молодим здається.

Так через гармату й перескочив.

А як до вінця їхали, то – Господе мій! – вісьмерик волів з Піжмурок пригнали, таких, що кожна пара незчисленні гроші коштує. Сотник у чумацтві кохався. Та ще привезли якогось німецького воза, довжелезного, що й у дворі не зміститься, та того воза самими киндяками й вислали, аж по люшнях, по колесах теліпається, на війя киндяк лягає, а волам роги як те вільце, червоними та блакитними широченними стрічками ввили, вінки з дубового листу та з золотих гвоздиків на шиї волам повішали.

То були пишні воли, що роги аж до землі звисають, а то – наче вві сні тобі ввиджується.

Князь із молодою княгинею сидять високо на тому возі, а навкруги свахи, дружки, світилка з мечем і музики; козацтво верхи, і спереду, і ззаду. Простягся поїзд до самої церкви.