Учнівські листи
Досить цікавою формою роботи на уроках світової літератури виявились
Звернення до видатних митців, творчість яких вивчалась, через Учнівські листи.
Лист до Франческо Петрарки
Сеньйоре!
Прийміть мої щирі вітання і безкінечну захопленість Вами. Я схиляю голову перед силою Ваших почуттів, бо Ви одним з перших переконали всіх: ” Сказати : ” Я тебе
Кохаю “, – означає сказати : ” Ти не вмреш “.
Я впевнена, що Ви не могли не захоплюватись творами друга Вашого батька – Данте Аліг’єрі. Ви, мабуть, не раз перечитали
Можливо, він, як і Ви, але трохи пізніше, не став би видатним поетом Італії, якби не покохав, не звідав сили почуття, ” що водить сонце і світила “.
Ви народились і виросли поблизу одного з найпрекрасніших міст Італії – Флорен-
Ції. Дитинство Ваше і прекрасні юні роки пройшли на осяяному сонцем і овіяному таємничістю півдні Франції, де виноградні лози, щедро напоєні солодким соком, ніби
Підштовхують закоханих в обійми один одного, де галантні французи і вишукані француженки вміли кохати і добре зналися на мистецтві кохання…
Для мене незрозуміло,
Це був хибний крок. Приймаючи службу Богу, чи могли ви знати, що не за горами той день, про який Ви ж самі пізніше напишете: ” В рік тисяча триста двадцять сьомий, у квітні, о першій годині шостого дня ввійшов я в лабіринт, де виходу не
Має “…
Я ніби бачу цю мить: молодий двадцятитрьохрічний священник з натхненням читає вранішню проповідь і… раптом його погляд спіймав обличчя юної жінки, що
Стояла біля порталу собору. Серце завмерло: ” Це Вона!.. “
Я знаю, що Лаура – справжня. Якби ця жінка не існувала, Ви б не написали свого кращого твору ” Книги пісень “. Дві частини у ” Книзі…” – це дві половинки Вашого життя.
Двадцять років Ви любили земну жінку – ” звичайну дружину ” звичайного авіньйонця, матір одинадцяти дітей. І про неї Ви писали:
Все – доброчесність, мудрість, ніжність, біль, –
В одну чітку гармонію зімкнулось,
Яка на землю лине звідусіль.
І слуха небо – з висоти нагнулось,
І вітер стих у лузі серед піль так,
Що й билинка не поворухнулась…
І є інше життя – без неї…
Двадцять шість років після смерті Лаури і незадовго до своєї власної Ви писали:
” Вже ні про що не думаю я, окрім неї…”
Вона всміхнулась. Вона зблідла. Вона схилила голову.
Старіє мрія. Сивіють скро-
Ні, зморшки вкривають обличчя, важкою стає хода. Ви помічали це, бо закохавшись в юну Лауру, Ви побачили її в своїй уяві постарілою, із ” збляклим ликом “, і Вас пройняли ніжність і біль, які не можна порівняти з жодним іншим почуттям, бо вони
В безсонних ночах, коли ви шепотіли ніжне ім’я своєї мрії.
Ви кохали її не “ідеальним” коханням, ні! Хоч Ваше кохання й було коханням на відстані, Ви бачили в Лаурі те, чого не можемо побачити в ній ми – найвищу правду про неї. У цьому – чудо любові!
Тільки природа може зрозуміти Вас, хоча й вона не достойна милуватися Вашою коханою: ” … пісок…береже сліди святі”, ” щасливі квіти і благовісні трави прим’яті донною…” Лаура була Вашим сонцем, повітрям, цілим світом. Як Ви жили без неї? В чому був сенс Вашого життя без неї?
Ви чекали на зустріч в іншому світі чи тішили себе думкою, що зі смертю коханої любов не вмирає?
Що побажати Вам, я навіть не знаю? Ви любили і були щасливі! Вас пам’ятають і люблять Ваші шанувальники.
Ви зробили ім’я Лаури і своє ім’я безсмертним.
” Коли то не Любов, цей жар, – який же це недуг?” Ваше кохання можна назвати іншим словом – Вічність. Чи потрібні Вам мої побажання?
У літо боже 2010 – є, у день 16 – й місяця жовтня,
В класній кімнаті рідної школи в обідню годину.
З повагою Ваша шанувальниця –
Іщенко Оксана
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...