Твір з літератури: Картини народного побуту в поемі «Енеїда» І. П. Котляревського
Простежити долю свого народу, ментальність, його життя із притаманними йому побутом, віруваннями допомагає нам фольклор, а також художня література. Саме з цих основних джерел черпаємо ми знання, ту інформацію, яка нас цікавить. Найяскравішим виразником самобутності нашого народу в бібліотеці української літератури є поема » Енеїда » І. Котляревського.
Бурлескно-травестійний твір, який є переробкою однойменної поеми Вергілія, завдяки талановитому перу 1.Котляревського, відображенню духовного життя українського народу, його кращих
Багатими, розмаїтими фарбами вимальовуються у творі народні гуляння, свята, ігри, танці, звичаї і повір’я, народний одяг і хатня обстановка, описані різноманітні справи; українськими назвами найменовані землі, поселення; з щирим замилуванням зображено ігрища, розваги. Цими особливостями насичений увесь твір. Так, після бурі на морі «Еней звелів готовити обід». Столів на. човнах не було, але допомогла козацька кмітливість,
Поклали шальовки соснові, Кругом наставили мисок; І страву всякую без мови В голодний пхали все куток. Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали І брагу кухликом тягли; Та і горілочку хлестали, — Насилу із-за столу встали І послі спати всі лягли (І част.)
В «Енеїді» згадується і описується стільки страв, наїдків і напитків, що, мабуть, більше, ніж у спеціальній праці з цього питання. Який тут багатий вибір вбрання! Юнона, збираючись їхати до Енона, «взяла шнурівку і спідницю», а Венера, відправляючись до «Зевса на ралець», «взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровий». Серед цього яскравого самобутнього калориту України не менш багатою постає картина народного побуту.
Це говорить про чудову обізнаність І. Котляревського з етнографією свого народу. Саме це дозволяє читачеві побачити і пізнати народне життя того далекого часу. Тут ми знаходимо докладні описи вечорниць, похорону і поминок, ворожіння і шептання, народного лікування.
З «Енеїди» дізнаємося про українські народні інструменти і танці. Так, під час опису бенкету у Дідони:
Бандура горлиці бриньчала, Сопілка зуба затинала, А дудка грала по балках; Санжарівки на скрипці грали, Кругом дівчата танцювали В дробушках, в чоботях, в свитках.
Троянці вміють хвацько «садити третяка», гопака, гайдука. Вони знають багато пісень.
Про Сагайдачного співали, Либонь співали і про Січ…
З якою щирістю та природністю автор твору описує потойбічний світ — пекло і рай, куди потрапляли душі померлих. А з якою цікавістю відображено вечорниці, які були своєрідною школою на селі, де розкривалася скарбниця людської мудрості. Котляревський з етнографічною точністю описує вечорниці в пеклі, куди Анхіз привів Енея, щоб відгадати юнакову долю:
Тоді-то в пеклі вечорниці Лучились, бачиш, як на те, Були дівки та молодиці І там робили не пусте: У ворона собі іграли, Весільних пісеньок співали, Співали тут і колядок: Палили клоччя, ворожили… Загадували загадок…
Всі картини потойбічного світу є живою панорамою народного життя. Разом із цим І. Котляревський відбиває народні погляди і. ставлення до подій і явищ, до самих себе.
Картини життя і побуту змальовані Котляревським на основі глибоких знань свого народу. Про це автор сам зізнається: Піду я до людей старих, Щоб їх о пеклі розпитати, І попрошу їх розказати, Що чули од дідів своїх.
Отже, твір є глибоко народним, через що і користується такою популярністю серед читачів різного віку і в усі часи.