Твір Тургенєв И. С. “Учитель” і “учень”



У своєму романі “Батьки й діти” И. С. Тургенєв, крім інших тем, піднімає й тему, якщо можна так виразитися, помилкового учнівства. З перших сторінок добутку ми знайомимося із двома “добрими приятелями”, як називає себе з Базаровим Аркадій Кірсанов. На перший погляд дійсно “приятелі”: разом учаться, разом відпочивають, мають загальні погляди.

Аркадій приймає як догму все, що говорить Базарів, уважає себе безумовним послідовником свого старшого товариша й учителі. Але поступово стає ясним все розходження між цими людьми, вони

й самі усвідомлюють це, і їхні життєві шляхи незабаром розходяться. Син лікаря, онук дячка, Базарів наділений глибоко народними рисами.

Ясний розум, практична кмітливість, глибоке знання життя, невтомна працьовитість, енергія, величезна воля, незалежність у судженнях і вчинках, мужнє й чесне відношення до життя й до смерті – от найважливіші особливості характеру Базарова. Він – людина справи, не терпить гарних слів, уважаючи їхнім базіканням. “Аристократизм, лібералізм, прогрес, принципи…

Подумаєш, скільки іноземних… і марних слів! Російській людині вони даром не потрібні”.

Базарів

– нігіліст, тобто людина, що не відмінюється ні перед якими авторитетами, що не приймає жодного принципу на віру. Дійсно, Базарів заперечує весь існуючий лад Росії, релігію, ветху моральність, дворянську культуру, народні забобони. Автор навколо свого героя створює атмосферу ворожнечі й нерозуміння: дворянам з Базаровим не по шляху, але й народ уважає його за “блазня горохового”.

У романі є й інші персонажі, що розділяють погляди Базарова, захоплені сучасними ідеями.

Однак Тургенєв показує глибоке розходження між головним героєм і його “послідовниками”. Ситників і Кукшина просто карикатурні, фігура Аркадія Кірсанова складніше. На відміну від різночинця Базарова – це парубків із дворянської сім’ї. І відразу ж автор дає зрозуміти, що Аркадій залежить від свого друга, але далеко не у всім схожий на нього.

Так, захоплюючись у розмові з батьком природою, син раптом “кинув непрямий погляд назад і замовк”.

Аркадій перебуває під чарівністю особистості старшого товариша, почуває в ньому чудового, може бути, великої людини, з насолодою розвиває його ідеї, шокуючи свого дядька, Павла Петровича. Але в глибині душі Аркадій зовсім іншої: він не далекий поезії, ніжних почуттів, любить “говорити красиво”. Нігілістичні переконання не стають його натурою. Поступово між приятелями назріває конфлікт, Аркадій всі частіше не згодний із другом, але спочатку не вирішується прямо говорити про цьому, хащі відмовчується.

Прощаючись із Аркадієм, Базарів дає точну оцінку особистості свого приятеля, підкреслює розходження між ними. “Для нашої гіркої, терпкої, бобильной життя ти не створений. У тобі немає ні зухвалості, ні злості, а є молода сміливість так молодий запал, для нашої справи це не годиться.

Ваш брат дворянин далі шляхетної смиренності або шляхетного кипіння дійти не може… а ми битися хочемо…” По суті, Аркадій дійсно “мякенький, ліберальний панич”. Йому далекі потужне базаровское всезаперечення, мрії про корінні зміни в суспільному житті.

Спершу Аркадія жолобить від нерідких цинічних висловлень свого підкреслено прямолінійного товариша, потім він розуміє, що різниця між ними значно більше глибока. Світогляд Базарова занадто зухвало для Аркадія. Аркадій Кірсанов добрий, гарний юнак, вся справа в масштабі особистості.

Це зовсім ординарний характер, по молодості надзвичайно сильної натури, що потрапив під вплив, але осознавший сторонність революційних поглядів Базарова. З’являється Катерина Одинцова, і от уже Аркадій знайшов нового “учителя”, родинного по поглядах, з яким не треба насилувати свою натуру, кидати косі погляди назад – чи не помітив “учитель” похибки. Аркадій знаходить тихе, домашнє щастя, у якому відмовлене Базарову.

У Тургенєва неординарні особистості нещасливі саме в силу своєї неординарності: вони “випадають” зі звичайного миру, занадто великі для нього. У долю головному героєві дістається трагічне положення “учителя” без “учнів”, це не виходить, що його ідеї безперспективні, він просто випередив свій час.

Немає сумнівів у тім, що Тургенєв знав до тонкостей психологію інтелігента, вихованого в атмосфері романтико-філософської настроєності. Еше до “Рудина” він зобразив смішні сторони цього типу в повісті “Андрій Колосов”, в оповіданнях “Тетяна Борисівна і її племінник” і “Гамлет Щигровского повіту” (“Записки мисливця”).

Але якщо там зображені пересічні особистості, в “Рудине” – на більше широкому полотні – той же життєвий тип даний у самому яскравому його прояві. Рудин представлений у романі як певне історичне явище, у підсумку – прогресивне стосовно доль культури, цивілізації. Тургенєв умів створювати портрети цілого покоління в їх найбільш характерних проявах. Разом з тим він визнавався багато разів, що “ніколи не міг творити з голови.

Мені для того, щоб вивести яку-небудь вигадану особу, необхідно обрати собі живу людину, що служив би мені як би руководящею ниткою”. Але прототип служив Тургенєву лише відправною крапкою. Ніж далі, тим більше первісний образ убирав у себе риси життєвого типу, що зложився в певних соціально-історичних умовах, і ставав цілісним художнім створенням, що однаково далеко й від копії, і від карикатури.

В образах “Рудина” сучасники Тургенєва й дослідники його творчості знаходили риси багатьох реальних осіб. Тургенєв не заперечував, що образ головного героя роману був пов’язаний з особистістю Михайла Олександровича Бакунина. У ньому позначилися також окремі риси іншого сучасника Тургенєва, відомого історика Т. Н.

Грановского. У Рудине багато й глибоко особистого, авторського. Тургенєв писав С.

Т. Аксакову у відповідь на його відгук про роман: “Мені приємно також і те, що ви не шукаєте в “Рудине” копії з якої-небудь відомої особи… Уже коли з кого списувати, так із себе починати”. А Герцен прямо оголосив, що Рудин – це “Тургенєв 2-й, наслушавшийся філософські жаргони молодого Бакунина”.

Це зайве свідчення того, що образи тургеневского роману були портретами цілого покоління.

Наприклад, в образах учасників філософського кружка Покорского органічно з’єдналися індивідуальні риси багатьох сучасників Тургенєва. Тургенєв гостро відчував розрив між високим рівнем думки передової інтелігенції свого покоління й відсталістю Росії, що вимагала й корінних перетворень, і невтомної праці. Свідомістю необхідності корисної діяльності перейняті судження про те, що насамперед потрібно “орати землю… і намагатися якнайкраще неї орати” (слова Лаврецкого з “Дворянського гнізда”).

Пізніше, уже в пору розвитку капіталізму в Росії, у Тургенєва з’являється герой, що засновує завод на справедливих, артільних початках (Соломин у романі “Новина”). Але герої тургеневских романів так і не переборюють протиріччя між думкою й справою. Носій високих ідей не стає в той же час діячем практичного складу.

У романах Тургенєва ми не знайдемо дозволи всіх питань і протиріч. Він уважав, що головна справа художника – не вчити, а зрозуміти життя й виразити неї в художній творчості. Але адже уроки можна почерпнути не тільки з готових відповідей, виявлена перед нами складність життя і її протиріччя спонукають до думки й шукання власних рішень.

Сама сучасність, злободенність тургеневских романів, життєвість їхніх типів завжди сприяли спорам навколо них, різанням полеміці, аж до теперішнього часу.

Однак дещо абсолютно вірогідно: Тургенєв ніколи не грішив проти логіки створеного їм характеру, залишаючись вірним художній правді.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Твір Тургенєв И. С. “Учитель” і “учень”