Твір роздум: Чому потрібне мистецтво красномовства кожній людині?

Ораторське мистецтво виникло в Елладі, звідти поширилося на Стародавній Рим, а згодом – в новочасну Європу. У братських школах барокової доби риторика (наука красномовства) була обов’язковою дисципліною. До неї входила поетика, що викладалася як один з навчальних предметів “семи вільних мистецтв”.

Студентів Києво-Могилянської академії заохочували до написання та проголошення “орацій”, а викладачів – до розробок стилістики. Пізніше риторика втратила своє первісне значення – її почали тлумачити як мовлення зовні

привабливе, але позбавлене внутрішнього змісту… Неоднозначно сприймається риторика і сьогодні.

Для одних красномовство – суспільна мірка, один із критеріїв оцінювання особистості; для інших – річ маловідома, а то й зовсім незнана.

Щодо мене, то я – за риторику в школі, у вищих навчальних закладах (хай там готують інженерів, космонавтів, вчителів чи програмістів). Бо кожен повинен уміти “красно” говорити, будь-яке питання за будь-яких обставин викласти струнко, логічно, пам’ятливо, переконливо й у гідному виконанні. Для цього треба знати багато – історію і філософію, закони і цивільне

право, літературу, мистецтво. І вміти треба багато – встигати стежити за рухами тіла, і за виразом обличчя, і за жестами, і за звуками та відтінками голосу…

І пам’ять треба мати чудову – скарбницю знань. Ловлю себе на тому, що погоджуюся з усіма думками Цицерона – мудрий був чоловік. Чи не так? Кажуть, що кожен із нас в душі трохи поет.

А як казав мудрець, “…між поетом і оратором багато спільного: безліч способів прикрашання промови у них схожі й однаково доступні. Правда, поет більш скупий у ритмі й більш вільний у вживанні слів”.

Скажімо, риторичне питання формулюється не з метою отримання відповіді, а для увиразнення поетичного мовлення або заперечення, як в іронічному вірші М. Вінграновського “До себе”: Не люби свого сина від колиски його, Не люби товариства від порогу його, Не люби всього світу, себе не люби, Не люби свого духу – домовину роби!