Твір по оповіданню В. Токарєвій “Римські канікули”



Вікторія Токарєва народилася в Ленінграді. Закінчила Ленінградське училище по класі фортепіано. Потім переїхала в Москву, де вчилася в Державному інституті кінематографії на сценарному факультеті.

Автор багатьох книг: “Про те, чого не були”, “Літаючі камені”, “Корида” і інші. “У Вікторії Токарєвої немає поганих оповідань.

У неї є тільки гарні, дуже гарні й блискучі…” – так писав Юрій Нагибін об неї першій книзі Друкувалася Токарєва рідко – раз у п’ять років. Під час “застою” багато працювала вкино. Наступив 1984 рік.

Прийшов Горбачов, і гримнула перебудова. Хто був ніким, той став всім, і навпаки. Письменники втрачають свій соціальний статус.

“Літературні генерали розводять на дачах огірки, а їхньої дружини продають їх на місцевому базарчике. Літературний ринок заповнюють другорядні детективи й перекази мильних опер. Здавалося б, нікому не потрібна Токарєва. Але немає. Її як і раніше друкують, видають – тепер уже в усьому світі.

Тепер по трьох книги в рік.

Виявляється, гумор і доброта потрібні всім і в усі часи Читати

Токарєву я початку давно, але почувати (а саме це дуже важливо), напевно, недавно, адже тема її добутків – життя. Великий інтерес, на мій погляд, представляє оповідання “Римські канікули”, але аж ніяк не тому, що це єдине вартої уваги й обговорення утвір Токарєвій. Головна героїня цього оповідання – сама Вікторія Токарєва (що вже дуже цікаво), а римські канікули – дійсний епізод її життя.

Сюжет цілком простій, але в той же час він казковий.

Один раз у будинку Вікторії лунає міжміський телефонний дзвінок, і адвокат знаменитого Федерико Феллини запрошує її від імені великого режисера в Рим… Здавалося б, цікаво, так, загалом, немає нічого осо бенного (що в житті не трапляється!). Саме цікаве не це.

Вікторія Токарєва не була б Вікторією Токарєвої, якщо б не показала характер Людини, кожної Людини, що є в оповіданні. Я думаю, влучно, коротко, усього декількома словами (стислість – сестра таланта) показати всю людську суть – головне покликання Токарєвій. Вона може охарактеризувати людини по дрібних деталях зовнішності й манері розмови. От хоча б один епізод, що підтверджує це.

Через місяць після дзвінка Вікторія відправилася на дачу, де відбувалася знаменна подія – будувався забір. Будівництвом займалися два шабашники: Гоша й Леша. “В обох на руці татуювання: дівчина із хвилястими волоссями.

У Гоши – у повний ріст, без купальника. А в Леши – тільки портрет, великий план. Леша взагалі більше романтичен, все називає уменьшительно: “грошика”, “горілочка”.

А яке в Токарєвої почуття гумору!

Згадаємо дзвінок. Отож, Вікторія підняла трубку. Чоловічий голос привітався по-французькому.

Це було до речі, тому що французький вона вчила в школі: “могла привітатися, попрощатися, сказати “я тебе люблю” і порахувати до п’яти”. Вікторії й адвокатові доводилося переборювати язикові перешкоди, тому вони майже подружилися Багато хто з нас могли б подумати в такій ситуації: “Кошмар!

Адже це адвокат самого Феллини, а я не можу ні слова сказати”. Однак Токарєва бачить світлу сторону, добро. Вона непоправний оптиміст. І це ще не раз з’явиться врассказе.

Отже, головне трапилося.

Вікторія в Римі, незважаючи на те що квиток їй удалося одержати в самий останній момент в іноземній комісії. Феллини запросив Вікторію, тому що збирався робити фільм про Росію. Один талановитий видавець порадив йому запросити Токарєву.

Скажете, що цей збіг, випадковість?

Може бути. “Але випадковості – це мова Бога.”, – говорить Токарєва Оповідання було написано саме в часи початку перебудови. В “Римських канікулах” відбилися прикмети часу. Крім відношення до Людини в оповіданні яскраво відбита цивільна позиція письменника, її відношення до Батьківщини. Італія.

Рим. Вікторія насолоджується красою й життям вільних людей, а в думках і душі – біль за свою країну, за співвітчизників. Адже в нас не так.

Але нічого.

Рано або пізно й у нас усе буде добре. Так вона й говорить Феллини при зустрічі. От він, оптимізм.

Таке життя, що багато хто сприймають як випробування, Токарєва сприймає як благо Вийшло так, що нічого поганого про Вікторію Токарєвої я так і не сказала. Хоча є, по-моєму, одні труднощі: про твори Токарєвої дуже важко писати й говорити, адже тут головне – інтуїція. “У творчості важлива інтуїція”, – пише сама Токарєва. Важливі асоціації. В “Римських канікулах” є “маленькі відступи” – це асоціації Вікторії Токарєвій з якоюсь конкретною ситуацією.

Це допомагає довідатися про неї ще більше.

Для Токарєвої дуже важливі люди й відносини людей, а це часом дуже важко описати словами


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір по оповіданню В. Токарєвій “Римські канікули”