Твір по оповіданню Серафімовича «Як вішали»

В 1908 році в 2-м збірнику товариства «Знання» було надруковане оповідання Серафімовича «Як вішали» («Як було»). У властивій йому манері строгої правдивості викриває письменник бездушшя й жорстокість царських катів. Спокійно, як про щось звичайному, розповідає городовий матері страченого про те, як вішали її сина.

Юнак загинув внаслідок безглуздої помилки: «випливало» стратити Николюкина, а привели Миколаєва. Буржуазна критика (В.

Кранихфельд, В. Гофман), звівши зміст оповідання до випадкової обставини, трактувала його як «банальний анекдот з комічними додатками». Критик В. Гофман протиставляв оповіданню Серафімовича добутку декадентів на подібну тему, зокрема оповідання Марка Криницкого «Оплот суспільства», у якому зображене, як начальник в’язниці торгується з катом про плату за його «роботу», боїться, що той відмовиться й т. д.

До долі присуджених Криницкий зовсім байдужий, він зосередив всю увагу на переживаннях начальника в’язниці. Звичайно, і такий прийом — розкриття характеру ката зсередини — теж правомірний, однак важлива позиція письменника Переживання ката, що вішає людей за гроші, розкриті й в оповіданні М. Коцюбинського «Регзопа дга! а», той же прийом в оповіданні Серафімовича: городовий зі злою заздрістю говорить про найманих катів: «…чим їм платити, так ми самі…

«. Однак і Коцюбинський, і Серафімович усі зводять до доль тих, кого вішають: революціонери в оповіданні українського письменника, мужність і стійкість яких перевертає душу ката, що прийшов до думки про необхідність повісити царя; безневинно загиблий юнак і горе його матері в оповіданні Серафімовича Оповідання «Як вішали» — гнівний викривальний документ. Можна знайти чимало реальних відповідностей тому, що описано в ньому. Так, в одному з номерів сатиричного журналу «Маски» була поміщена карикатура на одеського градоначальника Каульбарса.

Під карикатурою написано: «Нова порода хижаків з породи барсів — Каульбарс. Живе на півдні, в Одесі.

Кровожерливий, мудрий і має всі якості державного діяча, тому що знаходить, що суд — річ зайва, а щоб уникнути частих судових помилок легше й простіше застосовувати страту без суду». Це не що інше як іронічний виклад слів самого Каульбарса, що писав у наказі: «У випадку виникнення де-небудь безладь вимагаю самої рішучої дії зброєю». Ті городові, які розправилися з Николаевим, і були виконавцями наказів каульбарсов.