Твір по оповіданню Серафімовича “Як вішали”

В 1908 році в 2-м збірнику товариства “Знання” було надруковане оповідання Серафімовича “Як вішали” (“Як було”). У властивій йому манері строгої правдивості викриває письменник бездушшя й жорстокість царських катів. Спокійно, як про щось звичайному, розповідає городовий матері страченого про те, як вішали її сина.

Юнак загинув внаслідок безглуздої помилки: “випливало” стратити Николюкина, а привели Миколаєва. Буржуазна критика (В.

Кранихфельд, В. Гофман), звівши зміст оповідання до випадкової обставини, трактувала його як “банальний анекдот з комічними додатками”. Критик В. Гофман протиставляв оповіданню Серафімовича добутку декадентів на подібну тему, зокрема оповідання Марка Криницкого “Оплот суспільства”, у якому зображене, як начальник в’язниці торгується з катом про плату за його “роботу”, боїться, що той відмовиться й т. д.

До долі присуджених Криницкий зовсім байдужий, він зосередив всю увагу на переживаннях начальника в’язниці. Звичайно, і такий прийом – розкриття характеру ката зсередини – теж правомірний, однак важлива позиція письменника Переживання ката, що вішає людей за гроші, розкриті й в оповіданні М. Коцюбинського “Регзопа дга! а”, той же прийом в оповіданні Серафімовича: городовий зі злою заздрістю говорить про найманих катів: “…чим їм платити, так ми самі…

“. Однак і Коцюбинський, і Серафімович усі зводять до доль тих, кого вішають: революціонери в оповіданні українського письменника, мужність і стійкість яких перевертає душу ката, що прийшов до думки про необхідність повісити царя; безневинно загиблий юнак і горе його матері в оповіданні Серафімовича Оповідання “Як вішали” – гнівний викривальний документ. Можна знайти чимало реальних відповідностей тому, що описано в ньому. Так, в одному з номерів сатиричного журналу “Маски” була поміщена карикатура на одеського градоначальника Каульбарса.

Під карикатурою написано: “Нова порода хижаків з породи барсів – Каульбарс. Живе на півдні, в Одесі.

Кровожерливий, мудрий і має всі якості державного діяча, тому що знаходить, що суд – річ зайва, а щоб уникнути частих судових помилок легше й простіше застосовувати страту без суду”. Це не що інше як іронічний виклад слів самого Каульбарса, що писав у наказі: “У випадку виникнення де-небудь безладь вимагаю самої рішучої дії зброєю”. Ті городові, які розправилися з Николаевим, і були виконавцями наказів каульбарсов.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір по оповіданню Серафімовича “Як вішали”