Твір по оповіданню М. Хвильового “Солонський Яр”



Сучасне йому Життя владно ввійшло в твори письменника. Правда, чиста і чесна правда промовляє щиро до читача. Письменник ніби виступає літописцем тогочасних подій.

Так у оповіданні “Солонський Яр” автор спокійно й об’єктивно відтворює картину протистояння двох ворожих сил на селі. Він ніби йде по свіжих слідах трагічних подій, а його герої борються зі злом у реальних ситуаціях, не видуманих і не надуманих, а вихоплених безпосередньо з життя. Він не намагається дати цільну, викінчену картину, а шукає окремі яскраві епізоди, мінливі,

збурені події, які були характерні для тієї епохи.

Мінливість, бурхливість, колоритність, кінематографічна фрагментарність, за якою в кінцевому результаті вимальовується в нашій уяві цілісна картина…- саме так письменник вводить нас у новий світ подій. Все це автор зумів передати і уривчастістю фрази, і пунктирно накресленим сюжетом, і композиційною перебудовою – нанизуванням окремих, розрізнених епізодів і образів, малюючи їх короткими, асоціативними штрихами.

“До слобожанських Млинків підійшли могутні ліси Полтавщини і за три верстви зупинилися. Стоять стіною, хмуряться. В гущавину доріжка

по папороті, повз сизих кущів, до Солонського Яру.

Солонський Яр: яр і село. В селі пахтить дубовим молодняком…”

Тах розлого починає свою новелу “Солонський Яр” М. Хвильовий. І такий ліричний початок нагадує чимось нашу класичну літературу і насамперед М. Коцюбинського. Але й тут уже свій, власний штришок – уміння будувати фразу без присудка. (“В гущавину доріжки по папороті..”) Уміння відразу вводити читача в незвичну атмосферу, будити уяву, фіксувати увагу на важливому: “Солонський Яр – природна фортеця.

Солонські острожники казали: Є Холодний Яр, а це – Солонський Яр… Атож… А в Мликківській волості скаржилися: І сукини сини! Прахвости!

Чортового батька видереш їх відтіля. Чухали потилиці, збиралися на сходку. Міркували. Іще чухали потилиці.

Яку тут прахтіку зробити? Га?”

І за цією короткою розповіддю, за невимушеною буденною рочмовою постає правдива картина життя. Млинські селяни байдужі до всього, що робиться довкола. Вони не хочуть виступити на боротьбу з бандитами Солонського Мру. Може, пронесе.

Ліниво збираються на сходку, раптом минеться. Та вночі знову було пограбування. Ну і що?

Не мене ж. Висловили своє обурення, і все… і тільки Сашко Гордієнко не отримався. У цій короткій розповіді – епізод величезної трагедії в житті людини, душевна драма чоловіка. Зверніть увагу на окремі деталі: “низенький чоловік”, “обідрана свитина”, обличчя “стягнуло зморшками” ніби “плаче”, “полапав”, “погладив” хустину “ніжно й ледве чутно” – Дуньчина… І раптом зник.., Ми предметно відчули душевний біль, жаль і страх цього селянина.

І може тому, що “темна наша батьківщина. Розбіглась по жовтих кварталах чорнозему й зойкає росою на обніжках своїх золотих ланів. Блукає вона за вітряками й ніяк не найде веселого шляху”, може, тому не зміг змиритися з усім, що діється в їхньому селі і піднявся на нерівний бій Савко, голова волосної ради. Він не хотів розділити долю покірних, байдужих, і частково заляканих селян.

Савко став на боротьбу з бандитами і гине. І лише його смерть сколихнула село, пробудила від дрімоти і байдужості, скинула страх з їхніх душ. Двома останніми реченнями письменник відтворює це пробудження. І ту силу, яка піднялася на боротьбу з ворогами: “…А глибокої ночі із злизаного пожаром краю посунулись натовпи людей до голохвастівців.

Тієї ж ночі величезна заграва пожежі стояла над Солонським Яром”. Тут чітко окреслено характер молодого голови Млинської волосної ради, який мужньо стоїть на позиціях борця за народну владу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Твір по оповіданню М. Хвильового “Солонський Яр”