Твір по оповіданню Лєскова “Тупейний художник”



В оповіданні “Тупейний художник” не випадково зіставляються два незвичайних художники, і розвиток сюжету випереджається міркуваннями оповідача про саме поняття “художник”. “У нас багато хто думають, що “художники” – це тільки живописці так скульптори, і те такі, які визнані гідними цього звання академиею, а інших не хочуть і почитати за художників… В інших людей не так…” – із цього полемічного заходу починається перша головкому оповідання И далі оповідач приводить кілька прикладів, які ілюструють, як саме розуміють це слово “інші”.

Росіянин “тупейний художник” Аркадій, удивляючись у живу, неповторну особу, знаходить у ньому щораз “нова уява”. Надаючи шляхетність і важливість звіроподібному графові-кріпосникові, Аркадій не бреше своїм мистецтвом, а як би вивільняє той прихований добрий початок, що таїться в будь-якій людині, навіть найнікчемнішому й самому жорстокому. Вища обдарованість, по Лєскову, саме в чистоті морального почуття, вчеловечности.

Варто уважно перечитати оповідання, щоб переконатися, як многоступенчата

оповідальна манера в “Тупейном художнику”, як складно переплітаються в ній різні часи.

Події, що становлять сюжетну основу оповідання, відтворюються сімдесятирічною бабою, а відбулися вони в її далекій тепер молодості. У свою чергу, оповідач уже зрілою людиною ділиться із читачами власними спогадами дитячого років.

Колишня кріпосна акторка була його нянькою. Так в “Тупейном художнику” виникає жива єдність часів.

Що народжуються в цьому спілкуванні взаєморозуміння й співчуття між нянькою й хлопчиком зміцнюють зв’язок людей, не дають розпастися ланцюга поколінь. Минуле органічно присутнє в лесковских героях і виявляє свою невичерпну значимість для сьогодення Слова з похоронної пісні, наведені в епіграфі: “Душі їх у благі встановляться”, – означають в автора ненапрасность добра, що твориться людиною.

Усе, що в житті трапляється, у ній же не пропадає. Аркадій, захищаючи свою любов, захистив добрі, світлі, істинно людські початки життя. Усе, що відбулося з ним і з Любою, не дарма, якщо їхня історія зробила такий величезний моральний вплив хоча б на одну людину – оповідача.

Викликані в пам’яті перипетії чужої долі відкривають прості, але мудрі істини вже дорослій людині, беручи участь у його духовному розвитку. Почуття жалю, до якого призивала стара нянька (“…ніколи не видавай простих люді тому що простих людей адже треба берегти, прості люди все жнива-тели…

“), що ввійшли в душу дитини, на все життя озброює людини жагучим прагненням до діяльного добра й краси Етичний аспект, не скасовуючи соціального викриття, висувається на перший план і в оповіданні “Звір”. В іншій ситуації знову відбувається випробування людини на людяність. Події побачені як би подвійним зором: враження п’ятирічної дитини, що сприймає мир сугубо емоційно, передаються вже зрілою людиною як його дитячі спогади У світі дорослі поняття “звір” і “людина” далеко розведені.

У дитячому сприйнятті ведмідь Сганарель і кріпак Ферапонт зрівнюються почуттям любові й жалю до них обом: “Нам було жаль Сгана-Реля, жаль і Ферапонта, і ми навіть не могли собі вирішити, кого з них двох ми більше жалуємо”.

Але людина й звір у лесковском оповіданні зрівнюються й художньо. У ньому постійно звучить мотив подоби ведмедя й кріпака, змальованих майже тими самими словами: красень Ферапонт – “середнього росту, дуже спритний, сильний і сміливий”, Сганарель був “більшим, запеклим ведмедем, незвичайної сили, краси й спритності”. Це подібність ще більше збільшує несвідоме наслідування ведмедя людині: Сганарель умів ходити на двох лабетах, бити в барабан, марширувати з великим ціпком, тягати лантухи з борошном на млин, надягати мужицький капелюх Раціональна логіка начебто виправдує знищення ведмедя, у якому пробудилися звірині інстинкти.

Але проти її повстає нелогічне людське почуття, почуття жалю до іншої живої істоти. І безпосередній щиросердечний рух дитини в Лєскова безошибочнее раціональної логіки, що виявляє свою внутрішню суперечливість. Звір засуджується на страту, і його присуджують до смерті за законом, придуманому людьми для людей.

Відданість звіра людям змушує оцінити цей вирок як людське зрадництво Ферапонт все-таки рятує звіра, але суть оповідання в тім, що, позбавивши від неминучої загибелі ведмедя, він тим самим рятує й людини, розбещеного безмежною владою кріпосника. Деспотизм, розумі_ суб’єктивно як непохитна твердість духу, що мужественная сила й, уступає м’якосердю, що раніше розцінювалося як непрощенна слабість Людський талант, у чому б він не проявлявся, завжди вносить у життя світлий, життєстверджуючий початок, тому що необхідно зв’язано, по Лєскову, з духовною красою й теплотою людського серця В оповіданні “Тупейний художник” не випадково зіставляються два незвичайних художники, і розвиток сюжету випереджається міркуваннями оповідача про саме поняття “художник”. “У нас багато хто думають, що “художники” – це тільки живописці так скульптори, і те такі, які визнані гідними цього звання академиею, а інших не хочуть і почитати за художників…

В інших людей не так…” – із цього полемічного захо так починається перша головкому оповідання. І далі оповідач приводить кілька прикладів, які ілюструють, як саме розуміють це слово “інші”. Росіянин “тупейний художник” Аркадій, удивляючись у живу, неповторну особу, знаходить у ньому щораз “нова уява”. Надаючи шляхетність і важливість звіроподібному графові-кріпосникові, Аркадій не бреше своїм мистецтвом, а як би вивільняє той прихований добрий початок, що таїться в будь-якій людині, навіть найнікчемнішому й самому жорстокому.

Вища обдарованість, по Лєскову, саме в чистоті морального почуття, вчеловечности.

Варто уважно перечитати оповідання, щоб переконатися, як многоступенчата оповідальна манера в “Тупейном художнику”, як складно переплітаються в ній різні часи. Події, що становлять сюжетну основу оповідання, відтворюються сімдесятирічною бабою, а відбулися вони в її далекій тепер молодості. У свою чергу, оповідач уже зрілою людиною ділиться із читачами своїми спогадами дитячого років.

Колишня кріпосна акторка була його нянькою.

Так в “Тупейном художнику” виникає жива єдність часів. Що народжуються в цьому спілкуванні взаєморозуміння й співчуття між нянькою й хлопчиком зміцнюють зв’язок людей, не дають розпастися ланцюга поколінь. Минуле органічно присутнє в лесковских героях і виявляє свою невичерпну значимість для сьогодення Слова з похоронної пісні, наведені в епіграфі: “Душі їх у благі встановляться”, – означають в автора нена-прасность добра, що твориться людиною. Усе, що в житті трапляється, у ній же не пропадає.

Аркадій, захищаючи свою любов, захистив добрі, світлий, істинно людські початки життя. Усе, що произошло’с їм і з Любою, не дарма, якщо їхня історія зробила такий величезний моральний вплив хоча б на одну людину – оповідача. Викликані в пам’яті перипетії чужої долі відкривають прості, але мудрі істини вже дорослій людині, беручи участь у його духовному розвитку.

Почуття жалю, до якого призивала стара нянька (” .. ніколи не видавай простих людей, тому що простих людей адже треба берегти, прості люди всі страдате-ли..”), що ввійшло в душу дитини, на все життя озброює людини жагучим прагненням до діяльного добра й краси


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір по оповіданню Лєскова “Тупейний художник”