Твір-Опис картини Перова «Трійка»

На уроці літератури вчителька якось раз розповідала нам і показувала картину Перова «Трійка». Потім ми ходили в Третьяковську галерею, і я довго стояв перед картиною, що вразила мене, Перова. Двояке почуття охопило мене: з одного боку, насолоджуєшся майстерністю художника, його вмінням передати побутову сценку.

З іншого боку, я розглядав картину як дзеркало, що відбило свій час — страшне, жорстоке, немилосердне навіть до дітей… Сутінки. Троє дітлахів тягнуть важку бочку з водою.

Холодно.

Бочка обмерзнула, стала ще важче. Різкий вітер дме в обличчя дітей. Худа одежонка не рятує від лютого морозу. Важка робота не зігріває.

Мимоволі виникає думка: яким повинне бути безжалісним серце хазяїна, що послав цих заморених дітей на річку з важкою бочкою. Сторонній перехожий, такі ж убогий, як ці діти, намагається їм допомогти, упираючись плечем, штовхає їх непомірно важкий вантаж.

Діти нагадують трійку, що изработались, коней. А коли вони встигли изработаться? Вони так малі.

Мимоволі піднімається протест у душі проти такого життя, у якій існує така несправедливість Під ногами дітей валяється самотня гілочка, така ж безпритульна, як вони. Вона відірвалася від рідного дерева, як вони від рідної домівки. Картина витримана в коричнево-сірих тонах.

Похмурість її підкреслює глуха монастирська стіна, уздовж яке лежить шлях дітей. Хочеться допомогти дітям дотягти до будинку, до тепла.

Нестерпно бачити їхню тугу й безвихідність. Особливість класики полягає в тім, що вона й через сто років так само торкає душу, як і в той далекий час. Ця картина, безумовно, наша художня класика Буваючи в Третьяковській галереї, подовгу коштую перед картиною Перова «Трійка». І щораз двояке почуття охоплює мене: з одного боку, насолоджуюся майстерністю художника, його вмінням передати побутову сценку.

З іншого боку, я розглядаю картину як дзеркало, що відбило свій час — страшне, жорстоке, немилосердне навіть до дітей… Сутінки. Троє дітлахів тягнуть важку бочку з водою. Холодно.

Бочка обмерзнула, стала ще важче. Різкий вітер дме в обличчя дітей.

Худа одежонка не рятує від лютого морозу. Важка робота не зігріває. Мимоволі виникає думка: яким повинне бути безжалісним серце хазяїна, що послав цих заморених дітей на річку з важкою бочкою. Сторонній перехожий, такі ж убогий, як ці діти, намагається їм допомогти, упираючись плечем, штовхає їх непомірно важкий вантаж.

Діти нагадують трійку, що изработались, коней. А коли вони встигли изработаться?

Вони так малі. Мимоволі піднімається протест у душі проти такого життя, у якій існує така несправедливість. Під ногами дітей валяється самотня гілочка, така ж безпритульна, як вони. Вона відірвалася від рідного дерева, як вони від рідної домівки Картина витримана в коричнево-сірих тонах.

Похмурість її підкреслює глуха монастирська стіна, уздовж якого лежить шлях дітей. Хочеться допомогти дітям дотягти до будинку, до тепла. Нестерпно бачити їхню тугу й безвихідність Особливість класики полягає в тім, що вона й через сто років так само торкає душу, як і в той далекий час.

Ця картина, безумовно, наша художня класика