Твір на тему: Особливості жанру поеми у творчості М. Ю. Лермонтова



Поема – один із самих цікавих і важких жанрів літератури. Уже саме положення поеми в системі пологів літератури вказує на своєрідність цього жанру. З одного боку, поема може належати до епосу – такі “Полтава” А. С. Пушкіна, “Добре!” В.

В. Маяковського, з іншого боку – до лірики, куди можна віднести “Руслана й Людмилу” і “Циган” А. С. Пушкіна, “Орину, мати солдатську” Н. А.

Некрасова, “Солов’їний сад” А. А.

Блоку. “Ганна Онєгіна” С. А. Єсеніна й “Дванадцять” А. А. Блоку мають ознаки обох

пологів літератури й називаються лисичанськими. А Н.

В. Гоголь взагалі епічні “Мертві душі” назвав поемою, маючи на ту повну підставу, виходячи з жанрової багатозначності цього художнього твору. Є ще одна цікава подробиця, помічена при знайомстві із творчістю багатьох російських поетів: починаючи, як правило, з ліричної поеми, багато авторів потім переходять до епічним або лисичанським. Саме таким шляхом ішли А. С. Пушкін, Н.

А. Некрасов (епічний характер поеми “Кому на Русі жити добре” незаперечний), А. А. Блок, С. А.

Єсенін, В. В. Маяковський (ліризм поем “Хмара в штанях”, “Людин” став

усвідомлюватися лише в наш час) і багато хто інші. Жанр поеми – один з любимейших у творчості Лермонтова. За своє коротке життя він створив більше десяти поем, закінчених і незакінчених, більшість із яких не були опубліковані при житті поета, тому що саме цей жанр у Лермонтова став його творчою лабораторією.

Друкуючи майже все, що створював у лірику й прозі, він продовжував експериментувати у своєму улюбленому жанрі. Мені здається, що Лермонтову вдалося створити добутку, що стали класикою жанру романтичної поеми: “Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова”, “Мцирі”, “Демон”. Для романтичної поеми характерні такі риси, як гострі конфлікти, що лежать в основі сюжетів, що веде положення героя, особистості виняткової, на голову вище навколишніх його людей, що перебуває в повній гармонії з миром природи. Зразком, своєрідною навчальною допомогою з російського романтизму зовсім справедливо вважається поема М. Ю.

Лермонтова “Мцирі”. Її проблематика пов’язана із центральними мотивами творчості великого поета: мотивами волі й волі, самітності й вигнання, злиття героя з миром, Твір на тему Землі й Неба. В основі сюжету “Мцирі” лежить традиційна романтична ситуація – втеча з неволі.

Ця Твір на тему пронизує вся творчість поета: і ліричний герой більшості його віршів, і герої багатьох драматичних добутків несуть на собі печатка втікача. Такі образи випадного ченця (“Сповідь”), бранця монастирської в’язниці (“Боярин Орша”). Монастир як в’язниця завжди залучав думку й почуття поета, причому Лермонтов не ставив знак рівності між монастирем і вірою. Втеча Мцирі із чернечої келії не означає безвір’я: це лютий протест героя проти оковів, накладених на нього.

Ні Бога поза вільним вибором особистості (це головна ідея ще однієї романтичної поеми – “Демона”), не може бути святим шлях, ступити на який людини змусили – таке етичне переконання автора, вистраждане не без внутрішньої боротьби з безбожництвом, юнацьким запереченням загальновизнаного. “Мцирі” – апофеоз лермонтовського романтизму. Герой поеми – могутня особистість, що протистоїть навколишньому світу.

Дія розвертається на Кавказі, серед вільної й шаленої природи, родинній душі героя. Мцирі вище всього цінує волю, не приймає того способу життя, що цілком задовольняє ченців монастиря: Таких два життя за одну, Але тільки повну тривог, Я проміняв би, якщо б міг. Романтичний мотив єднання людини із природою в поемі посилений цілком усвідомлено: душу Мцирі прагне до злиття з тим середовищем, у якій він був породжений і вже неясну пам’ять про яку він дбайливо зберігав у своєму серці, що рветься до рідних могил, до “крутих і темних ськель”, до родючих долин.

Цей духовний зв’язок з батьківщиною – головна риса, що визначає характер героя.

Він зберігає вітчизну в душі, він готується до зустрічі з нею, тому що на чужині життя для нього не має змісту. Заради миттєвого злиття з батьківщиною Мцирі готовий на найбільшу жертву – втрату безсмертя душі: На жаль!

– за кілька мінут Між крутих і темних ськель, Де я в хлоп’яцтві грав, Я б рай і вічність проміняв… Воля для Мцирі – вище благо, головна цінність життя, її зміст. Час, проведений у монастирі, він уважає лише подобою буття, долею нетворчих, нудних людей. Три дні волі стали щирої, єдино можливої для волелюбної, вольової особистості життям: Ти хочеш знати, що робив я На волі?

Жив – і життя моя Без цих трьох блаженних днів Була б печальней і хмурній Неспроможної старості твоєї.

Ці три дні повної, абсолютної волі дозволили героєві довідатися себе. Він згадав дитинство: раптово відкрилися йому картини дитинства, проведені в батьківському будинку: И згадав я батьківський будинок, Ущелина наше й навкруги В тіні розсипаний аул.

Мцирі за три дні прожив целую життя: був дитиною в рідному домі, воїном і мисливцем, що випробував себе у двобої з барсом, боязким закоханим, що із захватом дивився на “діву гір”. Він був у всім сином своєї землі й свого народу: … так, рука долі Мене вела іншим шляхом… Але нині я впевнений у тім, Що бути б міг у краї батьків Не з останніх молодців. Дивні перетворення відбуваються з людиною, що вкусили волі.

У монастирі Мцирі й не підозрював про власну відвагу й витривалість, та й де б він міг ці якості виявити?

За законами романтизму, герой проявляє свою “одну, але полум’яну пристрасть” у виняткових обставинах, якими стали для Мцирі й втеча з монастиря під час гроз” ” “у годину нічна, жахлива година”, що так налякав мс? нахов, що вони “ниц лежали на землі”, і зустріч Із барсом. Він усе переборов, усе випробував і, крім іншого, уже тоді вирішив умерти, якщо доля поверне його в монастир. Передчуття невдачу втечі автор підкреслив за допомогою пейзажу. У зриємо прагненні до батьківщини, до дорогого для нього миру природи Мцирі зіштовхується із суворою реальністю.

Природа непомітно міняє свій вигляд, перетворюючись із друга у ворога: Усе ліс був, вічний ліс навкруги, Страшней і густіше щогодини; И мільйоном чорних очей Дивилася ночі темрява Крізь галузі кожного куща… Передчуття збуваємося: шлях Мцирі на батьківщину виявляється рухом по колу, що цілком уписується в романтичний канон: життя героя визначається долею, долею, фатумом.

На роді було написано, щоб Мцирі вернувся в монастир. Турботами ченця він видужує, що ставить його перед вибором: або упокоритися, або вмерти. Смерть Мцирі Лермонтов показує як акт його вільної волі. Це не змушений, а добровільний відхід з миру “келій задушливих і молитов” у мир чистої природи: Ти перенестъ мене вели В наш сад, у те місце, де цвілі Акацій білих два кущі…

Трава меж ними так густа, И свіже повітря так запашне… У фразі Мцирі поет використовував всі засоби романтизму як художнього методу, щоб довести до вищого розжарення трагедію життя, що не відбулося, героя. Мцирі розуміє джерела цієї трагедії, порівнюючи себе з “квіткою темничним”, що пізнала згубну “насолоду буття”, але не отказались від цієї проби: …

Ледь зійшла зоря, Що Палить промінь її обпалив У в’язниці вихована квітка. У цих словах – трагічна історія життя й несправдженої мрії романтичного героя, що прийняв неминучість своєї поразки, але отвергшего компроміс. Тому основна ідея поеми полягає в прославлянні волі, мужності, вічного прагнення до волі й боротьби, до яких би трагічних результатів вони не приводили людину.

Я думаю, що, створюючи свою поему, Лермонтов прагнув протиставити Мцирі ” ганебно-байдужому” поколінню “смиренних рабів”. Поезія М.

Ю. Лермонтова дивно співзвучна нашому часу: вона заколотна й неспокійна, а тому завжди буде хвилювати серця людей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Твір на тему: Особливості жанру поеми у творчості М. Ю. Лермонтова