Твір на тему: Клянуся любовию моєї



Десять років М. Ю. Лермонтов писав вірші, поеми, драми, прозу, перш ніж зважився стати літератором. Ще три роки знадобилося, щоб із кращого, що він створив, ськласти невеликий збірник. Вимогливість, строгість його стосовно себе дивні.

Тільки дві поеми й два з половиною десятка віршів відібрав він із сотень віршів і трьох десятків поем.

Зате ніхто ще не виступав у перший раз із таким збірником. Вірші, що ввійшли в нього, найкраще характеризують його власні рядки: Эпиграф – Як повні їхні звуки Эпиграф – Шаленістю желанья! Эпиграф – У них сльози розлуки, Эпиграф – У них трепет свиданья…

Эпиграф – Усе сполучилося в цій маленькій книжці – стародавня розповідь “Пісні про царя Івана Васильовича…” і просте мовлення бородінського ветерана; тиха молитва про безтурботне щастя улюбленої жінки, що належить іншому, і гіркота розлуки з батьківщиною; холодний розпач, що продиктував рядки “И нудно й смутно…

“, і ніжна розмова з дитиною; нещадна іронія у звертанні до Бога й пещення матері, що наспівує пісню над дитячою колиською; трагічна заклопотаність

“Думи” і жагуча розмова Тереку з Каспієм; сумна пам’ять про загиблого вигнанця й гнівна погроза великосвітської черні; нищівна пристрасть Мцирі – заклик до боротьби, до рятування від рабської неволі – і сладостная пісня закоханої рибки; пустелі Сходу, ськелі Кавказу, що жовтіють ниви Росії, примарний корабель, несучий по хвилях океану французького імператора, сльози заточену й жагучу суперечку про напрямок поезії – усе було в цьому першому й останньому збірнику, що вийшов при житті поета. Эпиграф – От такий і був Лермонтов, тільки натура його й особистість були ще богаче, тому що в цю книжку не ввійшли ні “Демон”, ні “Маськарад”, ні “Герой, нашого часу”, ні вірша останнього року, у яких він піднімається ще вище, тому що “Валерик”, “Завещанье”, “Любов мерця”, “Суперечка”, “Сон”, “Виходжу один я на дорогу…” розкривають нові сторони цієї великої душі. А між цими віршами миготять гострі епіграми й люб’язні, або добрі, або кілкі віршовані жарти.

Эпиграф – Ці контрасти, ці зміни щиросердечних станів у сполученні з вірністю Лермонтова улюбленим ідеям і образів повідомляють його поезії дивна своєрідність, вираження неповторне.

І улюбленим поетичним засобом є в ній антитези – зіткнення протилежних понять: день перший – день останній, ганьба – торжество, паденье – перемога, свиданье – розлука, демони – ангели, небо – пекло, блаженство – страданье. І інший улюблений поетичний прийом – анафора, наполегливе повторення на початку рядка того самого слова: Эпиграф – Клянуся я першим днем створіння, Эпиграф – Клянуся його останнім днем, Эпиграф – Клянуся ганьбою преступленья Эпиграф – И вічної правди торжеством. Эпиграф – Клянуся паденья гірким борошном, Эпиграф – Перемоги краткою мрією; Эпиграф – Клянуся побаченням з тобою Эпиграф – И знову грозящею розлукою; Эпиграф – Клянуся сонмищем парфумів, Эпиграф – Судьбою братії мені підвладних, Эпиграф – Мечами ангелів безпристрасних, Эпиграф – Моїх недремних ворогів; Эпиграф – Клянуся небом я й пеклом, Эпиграф – Земною святинею й тобою; Эпиграф – Клянуся твоїм останнім поглядом, Эпиграф – Твоею первою сльозою, Эпиграф – Незлобних вуст твоїх диханьем, Эпиграф – Волною шовкових кучерів; Эпиграф – Клянуся блаженством і страданьем, Эпиграф – Клянуся любовию моєї… Эпиграф – Як багато говорить самий вірш про особистість його творця, про його характер, про його пристрасть! Але можна згадати, що цей не винахід Лермонтова, що ще за чотирнадцять років до завершальної редакції “Демона” Пушкін в “Наслідуваннях Корану” писав: Эпиграф – Клянуся парою й непарою, Эпиграф – Клянуся мечем і правою битвою, Эпиграф – Клянуся ранковою зіркою, Эпиграф – Клянуся вечернею молитвою: Эпиграф – Ні, не покинув я тебе.

Эпиграф – Звичайно, подібність є, однак Лермонтов повідомив вірш іншу експресію. Клятва, урочисто-піднесена в Пушкіна, у Лермонтова зовсім не врочиста, а виконана такої заворожливої, такої непереборної й бурхливої пристрасті, що чим більше вчитуєшся в пушкінські й у лермонтовськие рядка, тим менш знаходиш у них подібності, хоча воно, зрозуміло, є.

Лермонтов ніколи не боявся цих сближениий. У віршах його постійно миготять рядка те Пушкіна, те іншого поета, що полюбився йому. Григорій в “Борисі Годунове”, пробуджуючись і дивлячись на пишучого Пимона, говорить: Эпиграф – Так точно дяк, у наказах поседелий. Эпиграф – Спокійно зрить на правому й винних, Эпиграф – Добру й злу слухаючи равнодушно…

Эпиграф – Останній рядок відгукнувся потім в “Думі” Лермонтова: Эпиграф – До добра й зла ганебно байдужі. Эпиграф – На початку поприща ми в’янемо без боротьби…

Эпиграф – Так постійно продовжує він стих, думку, тему, уже існуючі, але продовжує по-своєму. Найбільше дарування, продовжуючи думку, висловлену іншим, передавати думку нову, невичерпно глибокої, повну поетичної сили, що ськоряє покоління за поколінням, – от ще одна велика властивість особистості Лермонтова й свідомості його – геніального поета, прозаїка, драматурга.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір на тему: Клянуся любовию моєї