Три правди в оповіданні “Сни Чанга”



Прочитавши це оповідання, хтось може поставити запитання: “Навіщо Бунін пише про життя Чанга й капітана, його хазяїна?” Начебто передбачаючи це питання, письменник дає відповідь на нього вже в перших рядках: ” чиНе однакова, про кого говарити? Заслуговує цього кожний з живших на землі”. Оповідання “Сни Чанга” написаний в 1916 році, коли вік письменника наближався до сорокО.

До цього часу Бунін встиг стільки пережити, перечути, прочитати й побачити, що цього вистачило б на кілька життів. Він не утомлювався від нових життєвих вражень, від зустрічей і подорожей. Його тягли мудрість століть, краса миру, досягнення людської культури.

Особлива сильний вплив зробило на письменника подорож на острів Цейлон і читання книг про навчання Будди. Безсумнівно, це наклало відбиток і на бунинськую прозу того періоду. У ній сполучаються ліричні, філософські мотиви й у той же час відчуваються трагічні, темні й жагучі нотки.

Людина – це загадка, – переконаний письменник, – а характер його осягти неможлива”. От перед нами головні герої оповідання – капітан і його

вірний друг Чанг. Шість років вани були нерозлучні, ділили горе й радість. Зараз вани переживають не кращі часи: “За шість років Чанг із капітаном стали старими, хоча капітанові ще й сорока ні, і доля їх грубо перемінилася.

По морях вани вже не плавають – живуть “на березі… у вузькій і досить похмурій вулиці, на горищі п’ятиповерховаго будинку… Потовк у Чанга з капітаном низький, кімната більша й холоднО. У ній завжди, крім того, сутінно: два вікна, пробиті в похилій стіні-даху, невеликі й круглі, нагадують корабельні. Між вікнами коштує щось вао-де комода, а в стіни ліваруч старе залізне ліжко – от і все оздоблення цього нудного житлО…”

Убогість, злиденність, болісні спогади про минуле, існування на грані між сном і дійсністю – така тепер життя капітана й ЧангО. І не дивно, що капітан щиро переконаний у тім, що існує лише одна правда на світі – зла й низькО. “Ти подивися навкруги, – говарить він, – ти тільки згадай всіх ті, що щодня бачимо ми з тобою в пивний, у кав’ярні, на вулиці! Друг мій, я бачив всю земну кулю – життя ськрізь така! Все це неправда й дурниця, чим нібито живуть люди: немає в них ні Бога, ні совісті, ні розумної мети існування, ні любові, ні дружби, ні чесності, – немає навіть простої жалості. Життя – нудний, зимовий день у брудному шинку, не більше…”

Його життєвим переконанням стала “правда єврея Іова, правда мудреця з невідомого плем’я, Экклезиаста”: “Помни, людина, з юності тваєї ті важкі дні й роки, про яких ти будеш говарити: немає мені задовалення в них!” Однак у минулому було місце й іншій правді в житті капітанО. Просто тоді він був щасливий. “Він знову став розповідати Чангу про те, що… є в нього, у капітана, по-перше, квартира, по-друге, красуня дружина й, по-третє, чудесна дочка, і що він, капітан, все-таки дуже щаслива людина”. – Здавалося, увесь світ йому подвластен, а любов робить цей мир чарівним, яськравим, чудовим. Однак і в цей час відвідують капітана думки про даремність усього земного, про неміцність людського щастя, про Шляху всього сущого, “якому не повинне противитися ніщо суще”.

У кожної людини свая доля, свій життєвий шлях, згорнути з якого небезпечно та й неможлива. Чи не тому так зложилося життя капітана, що він спробував змінити свій шлях? “Уже дуже я жадібний до щастя й вуж дуже часто збиваюся”, – говарить він. Капітан – людина, душа якого обпалена любов’ю.

Сила його почуття так велика, що увесь світ для нього втілився в улюбленій жінці. Капітана самого лякає це – хіба можна любити так сильно? Чи можна вірити в любов або це обман?

Адже закоханого ніхто не здатний переконати в тім, що улюблений їм людина може не випробовувати відповідного почуття. Так і живе капітан, переживаючи те захват і радість любові, те мучачись тривагою й підозрами: “Не буде, Чанг, любити нас із тобою ця жінка! Є, брат, жіночі душі, які вічно нудяться якоюсь сумною спрагою любові і які від цього від самого ніколи й нікого не люблять”. Ревнощі й сумніви зробили сваю справу.

Подальше життя капітана перетварилося в ланцюг катастроф і трагедій.

Отут і пияцтва, і загибель пароплава по його провині, і постріл у дружину. Нарешті він опинився на дні життя – без засобів, без гарного житла, а поруч тільки його вірний друг, рудий пес Чанг. Так капітан і вмирає – розчарований, потерпілий поразка в сутичці з життям, щиро переконаний, що миром править зло. Це його правдО.

Здавалося б, все понятно – існують у світі дві правди. Одна затверджує, що ськрізь панують несправедливість, підлість і обман. Відповідно до іншої – життя прекрасне й дивнО. Однак саме Чангу було призначено довідатися третю правду.

Ту саму, котра пройшла повз його друга капітанО. Ця правда – Любов.

Але не та любов, що обпалила душу капітана, зіпсувала його життя. У цій новій Любові немає місця сумнівам і обдурю. Осяяння наступає в той момент, коли після смерті капітана самотній і всіма забутий Чанг знаходить новаго друга й хазяїна-художника: “…і ока їх, повні зліз, зустрічаються в такій любові один одному, що вся істота Чанга беззвучно кричить усьому світу: ах, ні, немає – є на землі ще якась, мені невідома, третя правда!” Важко визначити словами, що таке ця третя правдО.

Але разом з кошлатим мудрецем Чангом ми почуваємо, що у світі повинна панувати тільки ванО. Можлива, ми ніколи до кінця не зрозуміємо неї, але з її приходом підуть із життя горе, негоди, жорстокість і неправдО. “У світі цьому повинна бути тільки одна правда, – третя, – а яка вана – про те знає той останній Хазяїн, до якого вже незабаром повинен вернутися й Чанг”, Цю думку И. О. Бунін підтвердив такими словами: “Як ні смутно в цьому незрозумілому світі, але він все-таки прекрасний…”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Три правди в оповіданні “Сни Чанга”