Тільки чи соціальні умови винуваті в проблемах героїв п’єси М. Горького “На дні”
Твір по літературі: Тільки чи соціальні умови винуваті в проблемах героїв п’єси М. Горького “На дні”
Твір Максима Горького “На дні” – беззастережне обвинувачення соціальному ладу Росії рубежу XIX-XX століть. Автор малює жалюгідне й страшне існування знедолених низів, які поставлені на грань виживання. Герої драми – представники всіляких соціальних груп: від злодія до колишнього аристократа – символізують, що вся Росія виявилася “на дні”.
Безумовно, Горький засуджує соціальні умови, які є причиною падіння мешканців
Всі її жителі заражені однією недугою – філософією самовиправдання. З першої ж мінути ми бачимо нічліжку, у якій бруд тілесна сполучається із брудом моральної: мешканці байдужі друг до друга або сваряться, чують тільки себе, співчуття забуте, практично ніхто не хоче трудитися. Барон, звертаючись до Насті, називає її дуркою.
Мій організм отруєний алкоголем”. Однак кожний з них наділений і людяні риси, гідними жалю. Тут і робітник Кліщ, що мріє повернутися до чесної праці, і Попіл, що жадає правильного життя, і Настя, що рветься до справжньої любові. Всі ці люди, звичайно, гідні кращої участи
Разом з тим Горький розкриває безсилля босяків, їхня непридатність для зміни умов життя. Мешканці нічліжки живуть надіями, але ніхто нічого не робить для їхнього втілення. І от з’являється новий герой – Лука. Мандрівник виконають у п’єсі роль утішника: Попелу спокушає картинами вільного життя в Сибіру, Ганну заспокоює розмовою про блаженну тишу після смерті, Акторові віщає про лікарню для алкоголіків.
Однак його філософія примирення з життям, прийняття її лише зміцнює мешканців нічліжки в правоті їхніх примарних мріянь і дум. Будь-яка розрада має зворотний бік: жалість до себе. Як тільки люди починають жалувати себе, вони починають самовиправдуватися.
Це і є логіка нічліжників. Після відходу Луки вони озлобляються: ніхто не підтримує їх у цьому самовиправданні. І Актор кінчає життя самогубством, Василиса з ревнощів ошпарюють окропом свою сестру Наташу, Попелу саджають у в’язницю за вбивство
Правда, сильний вплив старий зробив на Сатину, що з байдужного до людей людини перетворюється в резонера – виразника горьковских поглядів на життя. Цей герой – єдиний, хто до кінця зрозумів позицію Луки. З філософії старця Сатин бере віру в людину (“Людина – от правда!”), але віру без жалості й милосердя – вірити треба лише у власні сили.
Фінальними монологами Сатину Горький підводить нас до висновку, що не тільки соціальні умови винуваті в проблемах героїв. У кожного є свої мозки й руки
Але навіть резонер Сатин лише пишномовно міркує, нічого не вживаючи. Так і закінчується п’єса жалісливою тюремною піснею, а коли самогубство Актора перериває її, Сатин лише злиться: “ех, зіпсував пісню дурок-рак!” Усе залишилося як було. Мешканці нічліжки не змогли подивитися на себе з боку, не спробували самі знайти вихід, не усвідомили, що сили треба черпати в самих собі