Тепло і щедрість, і душа
Тепло і щедрість, і душа
В день ювілею школи заступник директора з виховної роботи Тетяна Станіславівна Лісненко керувала тим, що відбувалося в залі і на сцені. А паралельно слідкувала, щоб діти не хвилювалися, заспокоювала дівчаток, які, ніби пташки, збилися в зграйку навколо і щось щебетали; поправляла (автоматично) зачіски хлопчакам. Тетяна Станіславівна хвилювалася разом з дітьми і ще окремо – за них. Як Мама.
Та, фактично, вона і є мамою цих дітей, адже деякі з них її так і називають. Вона для них справжня мама, не по роботі, а по
Не дивлячись на сьогоденні всякі негаразди у суспільстві, у політиці, на теренах учительського життя, – вона не жаліється і не нарікає на долю. Не розповідає, як важко нині жити в хаосі щоденного буття… Тетяна Станіславівна оптимістка, тому в будь-якій події, будь-якій життєвій ситуації вона намагається побачити, в першу чергу, добре, світле…
“Бог ніколи не зачинить двері, не відкривши вікно”, – говорить вона, і впевнена в цій мудрій істині на сто відсотків. І дітям
Вона переконана, що кожному з нас життя дає шанс. І якщо відбирає з одного боку, то в десятки разів більше дає з іншого.
“Ми самі по собі вигадуємо безвихідь, накручуємо себе, і у кожного своя причина на це – хтось втомився йти своєю незграбною стежиною по життю; хтось розгубився тимчасово на шляхах жорстокості й неправди, і йому потрібно зовсім небагато часу на те, аби викермувати на праведну стежину, оговтатись, так би мовити, прийти до тями; а хтось, не бажаючи трудитись і рухатися вперед, починає наївно скиглити і нарікати на долю… Але в кожного з нас є хоча б один шанс, бо ми – діти Бога, і нам усім подарована безумовна любов; бо нас люблять за те, що ми є на цьому світі…
А коли добре розмірковувати, звертатися до мудрості, то можна знайти вихід із найтупіковішої ситуації, треба тільки твердо вірити у правоту своєї справи, не занижувати планку самооцінки і ніколи не впадати в паніку…”
Тетяна Станіславівна працює в сирітському закладі і знає, якою стежиною прийшли сюди діти, а їх сьогодні у шкільній родині – 150. Різні долі, різні характери… ” Когось потрібно похвалити, когось – переконувати, декого – підтримати. Але – НІКОЛИ! – не принижувати честь і гідність. Ці діти – кожен з них – особистості: зі своїм мікросвітом, уподобаннями, звичками і талантами.
Коли потрібно, і є за що – можу посварити, але ні в якому разі – не ображати! Гріх робити людині боляче!..”
Взагалі, вважає педагог, все в нашому житті гармонійно, все колись компенсується. То ж коли ти щедро віддаєш добро, життя відповідає тобі тим же, добро обов”язково повернеться, можливо, трохи пізніше, ніж ти цього чекав…
“Вчаться у того, кого люблять, кого поважають і кому вірять”, – така життєва позиція Тетяни Лісненко.
На її думку, діти винятково чутливі до фальші, вони помічають найменші прогалини у рухах, поглядах, поступках. Але радо відгукуються на щирість.
На любов і повагу. “Якщо хочеш досягти позитивного результату в любій справі, люби її, віддавай всю себе. А коли так не можеш – зміни спеціальність, вона не твоя: не гвалтуй ні себе, ні того, хто поруч. Навіть камінь, залізо, дерево стає слухняним, коли до нього ставишся як до живої істоти – з любов”ю, довірою і ласкою. І чіткіше і краще, ніж Гете, не скажеш : “Вчаться у тих, кого люблять”.
Тетяна Станіславівна говорить, що діти, з якими вона працює і живе, особливі, в них особливі і незвичайні долі. Їх поставили в рівні умови, ( інколи одягають в однаковий одяг)по закінченню школи всі отримають освіту, але вони не “інкубаторні”, як часто називають їх інші, або в гніві інколи і самі себе. Вони різні, цікаві по-своєму, у кожного свій характер, своя доля і своя стежина, котрою вони потрапили в цей заклад. Вони – особистості! Індивідуальні і неповторні!
А мені, як і іншим педагогам, життя дало шанс дарувати тепло і добро, навчати і навчатися у них. Це безцінне багатство! Це – щастя: відігрівати своїм теплом дитячі скрижанілі сердечка, реанімувати очерствілі душі…
А ще – Тетяна Станіславівна – просто вчитель. Навчає дітей любити природу, свій рідний край, рідну мову, слово. Для неї фахова діяльність – це, найперше, творчість, радість співдії з вихованцями, для кого щоденний учительський труд – святковість і не буденність, височінь духу і піднесення. Такі вчителі і формують портрет нашого освітянства, визначають його основні риси і характеристики, своєю не заспокоєністю і небайдужістю рухають школу до нових якісних вимірів.
Від них інші колеги не просто переймають золотоцінний педагогічний досвід, а запалюються їхньою відданістю обраному фаху, жертовністю й одержимістю. Це вчительська еліта, золотий генофонд національної духовності, взірець подвижництва. Це носії неперебутних цінностей та святощів нашого народу.
Вони своєю осяйністю, світлом своїх пломінких душ осявають і зігрівають інших, не дають згаснути всевічному вогневі вчительської творчості.
Т. Лісненко працює в Роменській загальноосвітній школі-інтернаті 1-Ш ступенів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування імені О. А. Деревської з 2003 року. Це, можна сказати, зоряний час у творчій біографії роменської вчительки, бо саме на нього припадає її професійний і творчий злет, розквіт її педагогічного таланту. Для кожного освітянина дуже багато важить те, наскільки в середовищі фахового існування створено умови для реалізації професійного та особистісного потенціалу й наскільки затребуваними є його таланти й можливості.
Тетяні Станіславівні пощастило: на шляху педагогічної діяльності (де б не працювала) знаходила справжніх колег-педагогів, і в школі-інтернаті знайшла однодумців, сподвижників, яким стала близькою методична концепція вчительки і які сприяють і до цього часу її духовному зростанню. Тож усіх, хто є в цьому освітньому осередку, вражає любовне, ледь не побожне ставлення до кожної дитини, причому – незалежно ні від міри талановитості й навчальної активності, ні від зовнішності.
Попри значну завантаженість роботою в школі, Тетяна Станіславівна є також і активною громадською діячкою свого краю. Усвідомлюючи визначну роль рідної мови в національному відродженні України та встановленні інтелекту, духовності і моральності молодих українців, з 2000 року вона прилучилася до Всеукраїнського Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка “Просвіта”.
Нині талановита освітянка йде в авангарді просвітницького руху Роменщини, ініціюючи та беручи участь у заходах, покликаних піднести статус рідного слова, відновити в пам”яті літературні сторінки нашої історії.
Серед основних започаткувань Тетяни Станіславівни на шкільному рівні – редактування газети “Республіка ШкіД” шкільного самоврядування. Також при закладі створила незвичайний осередок творчої молоді – літературну студію “Свічадо”, де талановиті діти пробують зробити перші кроки у літературі – прозі та віршуванні. П”ять років поспіль працює студія, деякі її відвідувачі вже вийшли зі школи та навчаються у вищих навчальних закладах, і продовжують друкуватися на сторінках періодичних видань. А ті, що навчаються нині у школі та є членами студії – мають високі успіхи: Солоха Есфір отримала гран-прі у обласному літературному конкурсі “Проба пера” та була нагороджена путівкою до Угорщини, а також перше місце у своїй номінації у Всеукраїнському конкурсі “Диво калинове” імені Дмитра Білоуса.
З ініціативи Тетяни Станіславівни учні школи тримають зв”язок з Роменським земляцтвом у Києві, тому у закладі нерідко відбуваються зустрічі з цікавими людьми-земляками: Ю. В. Кухарчуком, Л. В. Ромен, О. В. Шугаєм, останньою була зустріч з О. Я. Ющенком. Учні студії були присутніми на презентації однієї з останніх поетичних збірок Олекси Ющенка – “Ромен-цвіт”, де великий поет відзначив роботу літературної студії.
Уже друге скликання Тетяна Станіславівна – депутат міської ради, секретар депутатської комісії з питань культури і туризму, фізкультури і спорту, духовності та сім”ї і молоді.
Бути талановитим учителем – це не просто провести урок на найвищому рівні методичної культури й науковості, із залученням сучасних освітніх технологій, ефективно й ефектно. Учительський талант найперше виявляється в умінні пробудити у вихованців інтерес до вивчення свого предмета, запалити їх цікавістю до нього, тоді вони й самостійно вивчатимуть і матимуть високі показники в його освоєнні. Тетяна Станіславівна може пишатися своїми учнями, вони не раз ставали переможцями та призерами численних творчих конкурсів для школярів, зокрема, в літературному напрямку.
Тетяна Станіславівна, маючи власний педагогічний досвід, передає свої здобутки молодим вчителям-початківцям, виступаючи на методоб”єднаннях та семінарах. ЇЇ виступи цікаві і наповнені корисними порадами, не тільки грунтовні з науково-методичного погляду й вивірені власною щоденною успішною працею, – вони емоційно наснажені, у них порушуються важливі питання суспільного буття та шкільних реалій. Талановита освітянка намагається дійти до серця педагогів-початківців, донести свій життєвий досвід та життєві принципи, спонукати їх до творчості, щирого вболівання за своїх вихованців і їх завтрашній день, запалити вогнем неспокою та силою віри.
В активі вчительки – численні публікації на сторінках фахової періодики, розроблений методичний посібник “Плекаймо творчу особистість” (2007), який узагальнив її багаторічне спостереження і досвід щодо виявлення, підтримки та розвитку творчих особистостей. Вчителька друкує свої думки, пропозиції, інформації на освітянську тему у газетах і журналах :
“Справи сімейні”, “Сімейний вечір”, “Позакласний час”, “Рідний край”, “Педагогічна Сумщина”, “Педагогічна трибуна”, “Вісті Роменщини”, альманасі “Відродження Роменщини” (“Ромен”) та ін. Також виступає в ефірі обласного та місцевого радіо.
Пані Тетяна – натура поетична. І справа не в тім, що вона закохана в поезію, може годинами декламувати улюблені вірші чи уривки з прозових творів, – сама пише… З друку вийшло чотири її поетичні збірки: “Сповідь”, “Вересневий зорепад”, “На полиновім вістрі” та “Крок до осені”, готується до друку п”ята, а також її твори можна прочитати в обласних альманахах та поетичних збірках. Її вірші видруковано в періодиці, у фахових виданнях словесників. У них йдеться про сутність людського буття: призначення і покликання, утвердження особистості та рух до досконалості, зверненість душі до високого і піднесеного…
А також – тема України, історії, рідного краю, краси природи та рідного слова. Про вчительську працю, про місію вчителя як плекальника молодих поколінь, про роботу освітянина, що в розумінні авторки – не тягар обов”язків і зобов”язань, а злет, піднесеність, осяйність. Мабуть, не випадково вона реалізується і в поетичній творчості, її вчителювання – це теж поезія, служіння високому мистецтву, служіння красі й досконалості.
Проте найголовнішим обдарованням Тетяни Станіславівни Лісненко слід визнати її талант бути Людиною – мудрою і людяною, доброчесною і добротворною, багатогранною і самобутньою, високою і чеснотливою.
Завідуюча методкабінетом відділу освіти
Міськвиконкому Роменської міської ради А. М. Хоменко.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...