Святий Великдень ступає по планеті

Весна – найрадісніша, найдивніша пора для людс Ь Кого загалу на нашій планеті. Бо небесне коло багатьох космічних дій, наче невидимим велетенським колесом, котить нові зміни у навколишньому світі – й поступово пробуджується од зимового запертя природа, прагне простору і квітування. Душа людська щороку відчуває органічну потребу свого входження в нові космічні ритми і радіє оцим новим змінам.

Наші предки-хлібороби, ще з незапам’ятних часів задивлені у потаємини Небесних Сил, достеменно відали про чотири цикли сонячного кола,

які зумовлювали пори року (сюжети цих космічних рухів можна побачити у розписах трипільського посуду), всі життєві процеси на землі й натхненно витворили високопоетичні звичаї святкувань. Найвеличніше і найтаємніше із цих свят – Великдень. Великий День Весни Красної.

Настає після весняного рівнодення (день вже більший за ніч), коли потуги сонячного тепла пересилили зимову стужу, коли життя перемогло холоди – змертвіння.

Як помічено здавен, у цей день усе живе і неживе оживає: земля і вода, небо – сонце яснолике і чисте повітря (начебто дзвенить урочо), птахи, комахи і холодне каміння, покійні предки-духи

опускаються межи людей. І радіє Великому Дню вся природа, риба “хвостиком лід розбиває”. Птахи, вісники Високого Неба та людських родителів-прародителів, від землі розбудженої до небес виспівують хвалу Сонцю ясному, життю новому, Великодню світлому. Бо в цей особливий день у чутливій душі увижається, що навіть Сонце не заходить, а вранці “грає”, тішиться, мліє у розкошах небесного безмежжя. “Грай, жучку, грай”, бо ж “розлилися води на чотири броди” – співала зачарована вкраїнська душа і хороводом дівочим закликала велично: “Гей, мати, весна красна, зілля зелененьке”.

Великдень для українця – день вселюдської любові до Бога і всього живого, миротворення, надії на добрий урожай, на радісне та щасливе життя. Як щось недосяжне, світлоносне, життєдайне і переповнююче спокусливу душу найвищою Святістю, яка вміщується у поняття Благодаті Небесного Творця. А несла вона квітування, радощі, добро, статки майбутні.

Завдяки Сонцю наші предки уявляли весну красну в образі дівчини молодої – найгарнішої, ластівки щебетливої.

А ще предкам нашим бачилося, що весна – то пора парування, кохання, шлюбів (у веснянці співається: “Ой ти, Сонечко, засвіти, Землю-матінку пригорни”), і по-філософськи осмислювалися вічні питання: народження, життя, смерті.

Спрадавна і понині до приходу Великодних свят кожна вкраїнська родина готується заздалегідь, щоб найурочистіше увійти до них. Ще за тиждень до свят чоловіки ладнали по господарству, порядкували біля худоби, у дворищах, а жінки поралися у своєму – мазали, вибілювали в хатах, прали, прасували рушники, легку одіж. А в Чистий четвер (звуть іще “білий”, “жильний”) – очищалися чистою водою, – до сходу сонця маленькі діти й уся родина вмивалися водою, в яку перед тим клали дві писанки з космічними знаками. Лише після такого очищення жіноцтво у кожній господі приступало до найповажнішого діяння – замішувало тісто на великодні хліби (паски, бабки, калачі), а також сідало писати святочні писанки.

Як випікання пасок, так і виписування писанок таїли в собі священнодійства – той незбагненно піднесений стан, коли душа творящої українки єдналася у своїй святості, чистоті душевній з Богом. Бо великодній хліб і писанка – то найдостойніша жертва, найдорожчий дарунок Творцеві Небес.

Народна пам’ять через віки й тисячоліття, крізь засилля чужих ідеологій і ординських навал донесла у наше сьогодення найдавніші знання про світ білий – “світ світла”, про Всесвіт і вірування, закодовані у символи, зокрема писанкові знаки, які є священними.

Від них не можна було відступитися майстрині, бо то означало б зректися прамови своїх предків. Предки наші вважали, що Сонце і Вода є найбільші сили, що дають життя на землі. Тому хліб (і паска) випікається круглим, пишним і високим, як Сонце в небі.

Господині, коли садовили у піч паски, приказували: “Свята паско, будь велична і красна, як сонце ясне, бо сонцю тебе печемо. Нехай уся родина буде жива і здорова”. А верхи великодних хлібів укладалися найдревнішими символами – поясними хрестами, безконечниками, сваргами, пташками, а в центрі – космічною квіткою – знаком і мережилися зубцями (це спостерігається по всій Україні од Карпат і до Дону, а також і на Кубані).

Писанки у давнину писалися майстринями за спонукою збільшити світлову потугу весняного Сонця, аби воно могло швидше здолати перешкоди темряви і холодів, й усе навколо скоріше ожило у красі й величі. Отже, разом з Сонцем буде життя. У Карпатах, де сьогодні майже в кожному селі є писанкарі, запевняють: “Допоки пишуть писанки, доти буде і світ, а як перестануть, тоді світ скінчиться”.

Великодні святочні дійства, які віками вершилися родинно-суспільним українським загалом у моральній цноті, душевній чистоті й винятковому пошануванні Бога, у звичаєвому братолюбстві складають неоціненний духовний скарб нашого народу.

Ступає наша планета у Великдень цієї весни – у пору оживлення й оновлення благодатних сил Всевишнього. Увіходимо і ми, громадяни України, у цей Великий День. З оновленням і змужнінням тебе, світолюбива і миротворна Українська Державо!

Воскресаймо – розсвітлюймося невпинно у любові й братерстві, у праці добутній задля доброї слави України нашої.

Святий Великдень несе нам довгоочікувану радість перемоги Сина Божого, дарує надію та впевненість у завтрашньому дні, поселяє спокій у серцях, укріпляє віру та живить душу.

Тож нехай Божа милість та благословення оросять ваше життя, а мир, любов та злагода запанують у Вашій оселі.

Зичимо Вам гарного настрою, відмінного здоров’я, сімейного затишку, незмінного успіху та здійснення усіх задумів.