Структура образа Иудушки Головлева



Для російської літератури такий зміст трагедії став очевидним в XX столітті. Д. Мережковский, наприклад, містить свої міркування на цю тему характерними висновками: “…камені в Іуду треба кидати обережніше – занадто до нього близький Ісус”; “камені в Іуду треба б кидати обережніше: занадто, на жаль, близько до нього все людство. Тільки в себе заглянувши безстрашно-глибоко, ми, може бути, побачимо й довідаємося Зрадника”. Роман “Добродії Головлеви” не згадають в “Книзі Іуди”.

Можливо, це відбулося тому, що в традиції

сприйняття роману зложилося подання, відповідно до якого автор “заземлив” свого героя, подав його історію, як соціально-побутову, зосередив увагу читача на “підлому” побуті, а це начебто б не має відносини до високої трагедії Однак зараз уже очевидно, що подібна поетика здатна не затемнити, а виявити масштаб трагедії.

Підтвердження можна знайти, звернувшись до багатьом епізодам роману. Зокрема, в описі передсмертного стану старшого брата Иудушки Степана. На побутовому рівні автор-оповідач говорить про одному із проявів білої гарячки, що наступає після запою.

Але не тільки, тут переданий стан

кинутого, самотнього, що гине людини, свідомість якого виявляється, пущено в безмежність: “Потрібно дочекатися ночі, щоб дорватися до тих блаженних мінут, коли земля зникає з-під ніг і замість чотирьох осоружних стін перед очами відкривається безмежна світна порожнеча” (VI, 53 – 54). Образ “світної порожнечі” важко назвати тільки побутовим. В епітеті “безмежна” є змісти, що співвідносяться із семантичним полем “безудержности” і “неподобства”, властивих російській людині, що не знає собі межі, що втрачає його, і в цьому змісті “побутові”.

Але збережені в цьому епітеті й змісти, що дозволяють інтерпретувати “безмежність” як “нескінченність”, у високому романтико-метафізичному ключі Низький побут і висока трагедія, марнослів’я й творчість, реальність і фантазія, безмежність і крапка, світло й тьма, гріх і прощення, Іуда й Христос – жодне із цих протиріч не дозволяється в романі Салтикова-Щедріна в лінійній перспективі. Тему прощення веде за собою тема гріха, буття Иудушки волає до Христу. Важливо не те, як прощений Иудушка: чи зовсім ні.

Важлива сама трагічна неразъятость гріха й прощення, стійка незмінність цієї антиномії Сама наявність незнятих протиріч є знаком того, що роман “Добродії Головлеви” варто сприймати як художній твір, що продовжує пушкінську, “онегинскую” традицію, – адже саме в романі Пушкіна вперше з’явилися такого роду протиріччя як усвідомлений художній принцип. У Салтикова-Щедріна змінився зміст протиріч, але принцип їхньої непереборності залишився незмінним.

Незняті, що не знімаються протиріччя утворять у романі якість глибини Лексичне значення слова “глибина” в XIX столітті, про що свідчить словник В. Даля, визначилося в протилежних напрямках: перше – “висота”, у протилежному значенні – “пропасти”, “безодня”.11 Трагедія буття в “суспільному” романі “Добродії Головлеви” тому й сприймається як вічна трагедія, що намічено в межах між безоднею й висотою, відбувається, говорячи словами самого письменника, “десь у просторі”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Структура образа Иудушки Головлева