Сни раскольникова і їхня художня функція в романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

Твір по літературі: Сни раскольникова і їхня художня функція в романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

Глибокий психологізм романів Ф. М. Достоєвського полягає в тім, що їхні герої попадають у складні, екстремальні життєві ситуації, у яких оголюється їхня внутрішня сутність, відкриваються глибини психології, сховані конфлікти, протиріччя в душі, неоднозначність і порядок сальність внутрішнього миру. Для відбиття психологічного стану головного героя в романі “Злочин і покарання” автор використовував різноманітні художні прийоми, серед яких немаловажну роль грають сни, тому що в несвідомому стані людин стає самим собою, втрачає все наносне, чуже й, таким чином, вільніше проявляються його думки й почуття

Протягом практично всього роману в душі головного героя, Родіона Раскольникова, відбувається конфлікт, і ці внутрішні протиріччя обумовлюють його дивний стан: герой настільки занурений у себе, що для нього грань між мрією й реальністю, між сном і дійсністю змазується, збуджений мозок народжує марення, і герой упадає в апатію, півсон-напівмарення, тому про деякі сни важко сказати, сон це або марення, гра уяви. Однак у романі також існують яскраві, чіткі описи снів Раскольникова, що сприяють розкриттю образа головного героя, поглибленню психологічної сторони роману. Так, перший сон Розкольників бачить незадовго до вбивства, заснувши в кущах у парку після “проби” і важкої зустрічі з Мармеладовим.

Сон також важкий, болісний, вимотуючий і незвичайно богатий символами: Розкольників-Хлопчик любить ходити в церкву, що персоніфікує небесний початок на землі, тобто духовність, моральну чистоту й досконалість; однак дорога в церкву проходить повз шинок, що хлопчик не любить; шинок – це те моторошн, мирське, земне, що губить у людині людини. У сцені в шинку – убивстві безпомічної лошаденки юрбою п’яних хуліганів – маленький Розкольників намагається захистити нещасна тварина, кричить, плаче; тут видно, що по своїй природі він зовсім не твердий, нещадність і презирство до чужого життя, навіть кінської, йому далекі й можливе насильство над людською особистістю для нього гидотно, протиприродно. Знаменно, що після цього сну Розкольників довгий час снів не бачить, якщо не вважати бачення напередодні вбивства – пустеля й у ній оазис із блакитною водою; тут використовується традиційна символіка кольору: голубой – колір чистоти й надії, що піднімає людину; Розкольників хоче напитися, виходить, для нього ще не все загублено, їсти можливість відмовитися від “експерименту над собою”.

У ще більш хворобливому стані (у лихоманці) герой чує, як Ілля Петрович нібито б’є квартирну господарку; але це скоріше можна назвати слуховими галюцинаціями або дійсно маренням, якщо врахувати підвищену температуру, нервовий розлад і загальний роздратований стан Раскольникова.

Положення снів у тканині роману тонко продумано, воно дозволяє авторові зробити потрібні акценти в потрібних місцях. Так, другий сон Розкольників бачить безпосередньо перед приходом Свидригайлова, образа демонічного й своєрідно персоніфікує зло. Сон цей, як і перший, кошмарний: баба-процентщица сміється у відповідь на спроби Раскольникова вбити її.

Достоєвський нагнітає, згущає фарби: сміх у баби “лиховісний”, гомін юрби за дверима явно недоброзичливий, злісний, глузливий; сон чітко й вірогідно відбиває стан схвильованої, зневіреної, бентежної душі героя, що особливо підсилилося після провалу “експерименту над собою”. Розкольників виявляється не Наполеоном, не владарем, що має право з легкістю переступати через чужі життя заради досягнення своєї мети; борошна совісті й страх викриття роблять його жалюгідним, і сміх баби – це сміх і торжество зла над не сумели вбити в собі совість Раскольниковим.

Останній сон головний герой бачить на каторзі, уже на шляху до морального відродження, дивлячись на свою теорію іншими очами. Цей сон можна трактувати по-різному; тут безсумнівні апокалиптические риси, опис кінця світу як результату розвитку теорії Раскольникова (або скоріше Лужина, тому що теорія Лужина – гиперболизировано – гротескний варіант теорії Раскольникова). Так само чітко простежується поява Достоєвського із соціалістами, у той час, що призивали до революції як до єдино правильного виходу зі сформованої кризи; письменник пророчо описує жахливі наслідки такого шляху розвитку, при якому люди, заражені “виразкою” – гординею, не поважаючи й не зауважуючи інших, починають боротися за свої “права”, намагаються лізти наверх, уважаючи свою теорію єдино вірної.

У цьому сні Розкольників дивиться на свою теорію по-новому, бачить її антигуманність і розцінює її вже як можливу причину виникнення ситуації, що загрожує по своїх наслідках. Таким чином, відбувається переосмислення героєм сенсу життя, зміна його світогляду, поступове наближення до духовної досконалості – тобто відбувається моральне відродження Раскольникова, важке, хворобливе, але все-таки очисною й світлою, купленою ціною страждання, але ж саме через страждання, на думку Достоєвського, людина може прийти до сьогодення щастю

Багато росіян письменники й до й після Достоєвського використовували сни як художній прийом, але навряд чи хто-небудь із них зміг так глибоко, тонко і яскраво описати психологічний стан героя за допомогою зображення його сну. Сни в романі мають різний зміст, настрій і художню мікрофункцію (функцію в даному епізоді добутку), але загальне призначення художніх засобів, використаних Достоєвським у романі, одне: найбільш повне розкриття основної ідеї добутку – спростування теорії, що вбиває в людині людини при усвідомленні цією людиною можливості вбивства їм іншого людини


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Сни раскольникова і їхня художня функція в романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”