Щира любов і щиросердечна краса людини в добутку Л. Н. Толстого

Твір по літературі: Щира любов і щиросердечна краса людини в добутку Л. Н. Толстого

Роман-Епопея Л. Н. Толстого “Війна й мир” є однієї з вершин у світовій літературі. У ньому вражає широта зображуваного життя, багатогранність, многогеройность, многопроблематичность добутку. І однієї із цих проблем є проблема щирої любові й щиросердечної краси людини. Я хочу присвятити свій твір Наташе Ростовой.

Адже душу Наташи – це саме по собі цілий роман, історія життя, а вес найважливіше й головне проявляється в її щиросердечних якостях і вчинках.

Чесно говорячи, обрана мною тема й проста, і складна

Проста тому, що Наташина нескінченна любов до життя, до навколишніх її людей, її реалістичність і зрозумілість кожному з нас, її дитячі мрії, радості самі розкривають цю тему. Але, з іншого боку, поняття “людська душа” до того велике й містить у собі стільки різного, що тема мого твору назавжди може залишитися нерозкритою. І все-таки я спробую передати натхненність тої Наташи, що запам’ятав і полюбив. Наташа була самою улюбленою героїнею Л. Толстого. Він – майстер зображення людських душ і характерів – втілив у ній найкращі риси.

Товстої,

видимо, не вважав свою героїню розумної, розважливої, пристосованої до життя. Але її простота, натхненність серця перемагали розум і гарні манери. Незважаючи на її зовнішність, некрасивість у дитинстві і юності (багато разів Толстої підкреслює нещадно, що Наташа далеко не завжди гарна, адже вона не елен), Наташа залучала навіть людей малознайомих, що зустрілися з волі долі. Але ж це так важливо – бути для людей віддушиною, чимсь начебто ангела-хоронителя, не додаючи до цьому особливих зусиль

Багато епізодів роману розповідають про те, як Наташа надихає людей, робить їх краще, добріше, повертає їм любов до життя. Наприклад, коли Микола Ростов програє Долохову в карти й вертається додому роздратований, що не відчуває радості життя, він чує спів Наташи й із цим умиротвореним голосом забуває геть усе. Він почуває, що це саме життя прекрасне, що все інше – дріб’язки, що не коштують уваги, а саме головне, що “…раптом увесь світ для нього зосередився чекаючи наступної ноти, що випливає фрази…” Микола думає:

“Все це: і нещастя, і гроші, і Долохов, і злість, і честь – усе дурниця, а от вона – сьогодення…”Наташа, звичайно, допомагала людям не тільки у важких ситуаціях. Вона просто приносила їм радість і щастя, давала можливість захоплюватися собою й у той же час робила це безкорисливо. Пригадується запальний російський танець у Втішному. Або ще один епізод.

Знову Втішне. Ніч. Наташа, душа якої повна світлих поетичних почуттів, просить Соню підійти до вікна, вдивитися в незвичайну красу зоряного неба, вдихнути заходи.

Вона викликує: “Адже отакої чарівної ночі ніколи не бувало!” Але Соня не розуміє жвавого, захопленого порушення Наташи. У ній немає такої божої іскри, що оспівав в улюбленій героїні Толстої. Соня добра, мила, чесна й привітна, вона не робить жодного дурного вчинку й несе крізь роки свою любов до Миколи. Але така дівчина не цікава ні читачеві, ні авторові. “Пустоцвіт”, – скаже про неї Наташа, і в цьому слові буде сама жорстока правда.

Соня занадто гарна й правильна, не в приклад Наташе. Але, напевно, тому всі, всі,

Хто читає й любить роман, закохуються в Наташу, а не в кого-небудь іншого, переймаються її почуттями й щиросердечними переживаннями. А тепер про самі цікаві сторінки роману. Наташа й любов. Вони нероздільні

Любов – це частина її душі. Любов до батька й матері, до Андрія й Пьеру, до Миколи й Соні… Кожне почуття відрізняється від іншого, але всі вони глибокі й правдиві. І чомусь мені більше хочеться сказати про її любов до Андрія.

Це саме прекрасне почуття в романі. Воно було піддано многим життєвим випробуванням, але витримало,

Вистояло, зберегло глибину й ніжність. Згадаємо зустріч Наташи й Андрія на балі. Здається, це любов з першого погляду.

Але вони були представлені один одному. Точніше буде назвати це якимсь раптовим єднанням почуттів і думок двох малознайомих людей. Вони зрозуміли один одного раптово, з напівпогляду, відчули щось

Об’єднуюче їх обох, з’єдналися душі. Князь Андрій помолодів поруч із Наташей. Він став невимушеним і природним рядом з нею. Але ж з багатьох епізодів роману видно, що Болконский міг залишатися самим собою лише з далеко не всіма людьми. “Князь Андрій…любив зустрічати у світлі те, що не мало на собі загального світського відбитка. І така була Наташа”.Тепер хочеться поставити запитання собі.

Чому ж Наташа, глибоко люблячи Андрія, зненацька закохується в Анатоля? По-моєму, це досить просте питання, і судити строго Наташу не хочеться. У неї мінливий характер. Вона реальна людина, якій не чужо все мирське. Її серцю властиві

Простота, відкритість, влюбливість, довірливість. Наташа з’явилася загадкою для самої себе. Вона часом не думала, що робила, а відкривалася назустріч почуттям, розорюючи оголену душу. Але теперішня любов все-таки перемогла, прокинулася в душі Наташи трохи згодом.

Вона зрозуміла, що той, кого вона боготворила, ким захоплювалася, хто був їй доріг, жив у її серце все це час. Те було радісне й нове почуття, що поглинуло Наташу цілком, що повернуло її до життя. Чималу роль, мені здається, у цьому поверненні” зіграв Пьер. Його “дитяча душа” була близька Наташе. І він був єдиним, хто вносив радість і світло в будинок Ростових, коли їй було погано, коли вона мучилася каяттями совісті, страждала, ненавиділа себе за всі случившееся.

Вона не бачила в очах Пьера докору й обурення. Він боготворив її, а Наташа була вдячна йому тільки за те, що він є на світі й що він для неї єдина розрада. Незважаючи на помилки молодості, незважаючи на смерть коханої людини, життя Наташи була прекрасна.

Вона змогла випробувати любов і ненависть, одухотворяти навколишніх і створити чудову сім’ю, знайшовши в ній щиросердечне заспокоєння. Вона дуже любила своє сімейне вогнище й дітей. І що ж з того, що в ній згас колишній вогонь? Вона віддала його улюбленим людям, давши можливість іншим зігрітися в цього вогню. Наташа Ростова, по-моєму, є самим прекрасним жіночим образом у російській літературі, що

Незвичайно дійсний і в той же час божественен. Саме такий, думаю, повинна бути жінка-мати. І тоді діти успадкують тільки самі прекрасні батьківські якості душі й серця. В образі Наташи втілився ідеал жінки для Толстого, саме такаючи повинна бути жінка, на думку письменника, і я думаю, що мало хто з ним не погодиться