РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВОГО СПІЛКУВАННЯ
| Найголовнішою ознакою держави та нації є її рідна мова. Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації, її культури. Рідна мова – невід’ємна частка Батьківщини кожної людини, її Вітчизни, це “голос свого народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші струни людської душі” В. О. Сухомлинського. Рідна мова, на його погляд, – це безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Мова – це головний інстинкт, який відрізняє людину від інших живих істот, це є соціальний зв’язок між людьми, засіб для виявлення свого внутрішнього світу і для приймання нового Мова виконує низку функцій, які є життєво важливими для суспільства, окремих соціальних груп, для кожної людини-мовця. До них відносяться: комунікативна функція, експресивна функція, номінативна функція, гносеологічна функція, культуроносна функція, мислетворча функція, естетична функція, ідентифікаційна функція, контактовстановлювальна функція, волюнтативна функція, демонстраційна функція, дейктична функція. Комунікативна функція – це функція спілкування, яка здійснює інформаційний зв’язок між членами суспільства, задовольняє потребу людини в іншій людині, забезпечує нерозривну єдність людини і мови. Функціональне забезпечення літературної мови в житті української нації полягає в обслуговуванні всіх сфер діяльності суспільства: вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування людей у матеріально-виробничій і культурній сферах, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців. Завдяки мові дитина засвоює цей досвід, прилучається до культурно-історичних цінностей і надбань своїх пращурів. Комунікативна функція – одна з найголовніших та основних функцій – з моменту свого народження з дитиною спілкуються Мама, тато, бабусі й дідусі, близькі та родичі, просто знайомі. Вперше побачивши новонароджену дитину дорослі вітають її, спілкуються з нею, задають питання, правда не отримують жодної відповіді. Проходить зовнішньо одностороння, але все ж таки розмова між двома людьми. З часом ця бесіда більш жвавіша та красномовна, з ростом та розвитком дитини – розвивається і її мова, спілкування з собі подібними (і не тільки – іграшки, тварини і т. п.) набирає обертів, збільшується кількість слів, якими володіє дитина, розширяється її кругозір, росте її досвід, збільшується спілкування з оточуючими. |
<
p>Для розвитку мовлення дитини потрібно докласти чимало зусиль. Цим повинні займатися не тільки фахівці (вихователі, вчителі), але і в родинному колі необхідно приділяти достатньо уваги для розвитку мовлення дитини. Це не є складною задачею і існує безліч способів для внесення вправ з розвитку мовлення в щоденне життя дитини. Читаючи книгу, розглядаючи малюнки, продивляючись художній фільм або дитячу передачу достатньо обговорити з дитиною почуте та побачене, розсудити вчинки, поведінку або слова героїв, виказати свою думку та послухати думку дитини щодо розглянутого, зробити висновки.
Важливо під час бесіди слідкувати за мовою дитини, вживати якомога більше лагідних, ввічливих та і просто добрих слів, навчити новим словам. Задача батьків полягає не тільки в тому, щоб дитина була сита й охайна, потрібно побільше спілкуватися з дитиною, обговорюючи різні життєві ситуації, підштовхувати її на розмови при цьому уважно слухати та коректно виправляти неправильно сказані дитиною слова. Розвитку мовлення сприяють різні ігри, участь в яких дозволяє вживати нестандартні слова і фрази, поповнювати словниковий запас.3. Комунікативна компетентність.
Одним із основних принципів розвитку мовлення та навчання дітей дошкільного віку рідної мови є принцип комунікативної спрямованості навчання. Цей принцип означав, що навчання дітей рідної мови повинно бути спрямоване на оволодіння рідною мовою як засобом спілкування; на засвоєння дітьми дошкільного віку навичок розмовної літературної української мови та вмінь практично їх використовувати відповідно до ситуації спілкуванняНавчання мови і розвиток мовлення дітей не зводяться лише до мовленнєвої діяльності, до реалізації і використання мовної системи. Оскільки мова і мовлення обслуговують всі види діяльності дитини, доречним буде говорити про взаємозв’язок усіх видів діяльності в мовленнєвому спілкуванні, про інтеракційну діяльність” (здатність творчо вирішувати завдання: складати творчі розповіді, малюнки і конструкції за задумом), ініціативність, самостійність, самооцінку, самоконтроль. Компетентність має вікові характеристики, які розглядаються як орієнтовні показники розвитку особистості на кожному віковому етапі, базисні характеристики компетенції певного виду діяльності (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо) використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) розвиток комунікативних здібностей дітей відповідно до кожного вікового періоду – емоційне спілкування з дорослими, спілкування з однолітками, ініціативне спілкування із співрозмовником; бформування культури мовлення;г(однотипних) ситуаціях мовленнєвого спілкування (Вітання.
Знайомство. Подяка. Вибачення.
Прохання. Прощання. Комплімент(Добрий день, до побачення, будь ласка, дякуюзасобам навчання(ігри-заняття) різних типів: індивідуальні, на яких об’єднують 1-4 дітей одного рівня мовленнєвого розвитку.
Навчання дітей культурі рідної мови, мовленнєвого спілкування та розвиток культурного мовлення відбувається на комплексних та тематичних мовленнєвих заняттях, на яких присутні до 15 дітей. На заняттях з розвитку культури мовлення активність дітей виявляється в розумовій діяльності. Протягом заняття вони слухають, відповідають на запитання, розповідають, спілкуються, створюють життєві ситуації, думають, порівнюють, встановлюють причинні зв’язки і залежності, узагальнюють, роблять висновки. Діти мають справу тільки зі словом, яке іноді супроводжується наочністю.
Рухова активність дитини на цих заняттях обмежена. Усе це призводить до розумового напруження, швидкої стомлюваності дитини, потребує від неї певних вольових зусиль. Ось чому заняття з розвитку культури мовлення проводять зранку, коли діти ще не стомлені. До того ж, мовленнєві заняття слід проводити цікаво, в захоплюючій ігровій формі на добре знаному дітям матеріалі.
Вимоги до організації та проведення мовленнєвих (тематичних(оповідання, казка) має бути добре відомий дітям. Вихователь лише нагадує дітям зміст твору і пропонує не тільки переказати, але й навчити вживати слова ввічливості, подяки і т. п. в життєвих ситуаціях. Порівняти та відтворити на занятті практично разом з іншими дітьми.
Максимальна мовленнєва активність дітей: чим більше говорять діти на занятті, тим воно ефективніше. У зв’язку з цим не рекомендується на мовленнєвих заняттях використовувати технічні засоби навчання (вони відволікають увагу дітей і стримують мовленнєву активність), репродукції художніх карт
ин, завантажувати дітей новою інформацією (З. Істоміна, Г. М. Леушина).Максимальне використання ігрових прийомів навчання. Серед них дидактичні, народні, рухливі ігри з текстами та діалогом, ігрові вправи, сюрпризи, забавки, ігрові життєві ситуації спілкування, в яких дитина виступає в ролі активного мовця. Це швидше “заняття-ігри” та “ігри-заняття”.Невимушеність та розкутість дітей на занятті.
Діти можуть сидіти за столами або на стільчиках півколом, навпроти один одного, вільно спілкуватися з педагогом, дітьми, іграшками. Крім групових занять, вихователь протягом тижня, місяця повинен планувати і проводити індивідуальні заняття та індивідуально-групові, які мають переважно тематичний характер – виховання культури мовлення. На таких заняттях переважають ігрові методи навчання. Іншою формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення, а саме формуванню комунікативної компетенції є індивідуальна робота в повсякденному житті, протягом дня.
Мета індивідуальної роботи – закріплення мовленнєвих умінь ти навичок, яких діти набули на заняттях. Кожний вихователь повинен виявляти творчість у плануванні і проведенні різних типів мовленнєвих занять, вдалому їх комбінуванні. Кінцевим результатом комплексної роботи з усіх мовних розділів програм і є формування мовленнєвої компетенції дітей.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1.Аскарина Н. М. Важнейшие фактори развития речи детей раннеговозраста // Вопросы педагогики раннего детства /Под ред. Н. Аскариной и Е. Радиной. – М.: Просвещение, 1964.2.Антонович-Давиденко Б. Як ми говоримо. – К.: Либідь, 1991.3.Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, І99С.4.Богуш А. М., Орланова Н. П., Зеленко Н. І., Лихолєтова З. К. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі.-К.:Вища школа, 1992.5.Богуш А. М. Розвиток українського мовлення у дошкільників. К., Освіта, 1991..Дитина: Програма виховання і навчання дітей дошкільного віку. – К.: Освіта, 1993.90.Іванішин 3., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. – Дрогобич: Відродження, 1994.12.Максаков А. Й. Правильно ли говорит ваш ребенок. – М.: Просвещение, 1962.14. Українське дошкілля: Програма виховання дітей у дитячому садку. – Львів, 1991.16.Ушинський К. Д. Рідне слово // Зибр. пед. твори: У 2 т. – К., 1963. – Т. І.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...