Рідна природа в лірику єсеніна

Твір по літературі: Рідна природа в лірику єсеніна

Сергій Єсенін – співак Русі, і в його віршах, по-російському щирих і відвертих, ми відчуваємо биття неспокійного й ніжного серця. У них “російський дух”, у них “Руссю пахне”. Він як би створений спеціально для поезії. Розгонисті, дивно росіяни вірші поета повні серцевої теплоти й щирості, жагучої любові до безмежних просторів рідних полів, “невичерпний сум” яких умів він так емоційно й так лунко передати

Запас дитячих вражень був у Єсеніна великий. З дитинства перед його поглядом відкривалися чудесні картини рідної природи. Сіло Константинове розкинулося на крутому стрімчастому березі просторої російської ріки, що, звільняючись від зимової скутості, розливає тут свої порожні води на багато кілометрів.

Улітку в заплаві розцвітає багатобарвний килим нескінченних лугів, розсічених безліччю струмків і річечок, озер і ставків. Ліворуч Оки розкинувся могутній ліс, по праву – нескінченна степ, Русь “без кінця й без краю”, про яку складалися пісні й казки

Уже перші задерикуваті й звучні вірші Єсеніна відбивають мир багатобарвний і радісний. Усе в ньому живе й дихає, розвивається. Поет зауважує росу на кропиві, чує пісню солов’я й за рекою – стукалку сонного сторожа, бачить, як десь у капустяних грядках зовсім ще безпомічний “клененочек маленький матці зелене вим’я ссе”.

Есенинская зима “співає й аукає над хащею волохатого лісу”, “метелиця килимом шовковим стелиться”, і “голодним воробушкам під вихри сніжні сниться весна”.

У його перших віршах уже чується самостійний голос майбутнього великого поета, що гаряче любить і гостро почуває рідну природу в багатьох, часто ледве вловимих, відтінках. Нам відкривається прекрасний мир квітів, звуків, заходів. Порівняння й метафори допомагають Єсеніну розкрити його у своєму природному різноманітті. Есенинская блискавиця не просто світить у темній ночі, сніп її променів розсипається в ніжних струменях хмар, звільняючись від єднального паска: “Розперезала блискавиця в темних струменях пасок”.

А місячний промінь поет уподібнює срібному перу, зоря в нього асоціюється з маковим кольором, у сонній тиші зимового лісу чітко горять сніжинки в золотому вогні місяця, “зоря, ліниво обходячи навкруги, обсипає гілки новим сріблом”, роса перетворюється в сині клоччя на зелених кущах лугів. Зів’янення природи, час, коли, як писав інший великий поет, палахкочуть “у багрець і золото одягнені ліси”, Єсенін уподібнює пожежі, осінь – палієві, звідси образ: “Гіркий захід чорного гару, осінь гаю підпалила”. Здавалося б, протиприродний для осені запах лісу знаходить виправдання, якщо представити голі дерева, “спалені пожежею осені”.

У Єсеніна й колір, і звук дивно з’єднуються в одному образі: “дзвінкий мармур білих сходів”, “хвойною позолоттю взвенивает ліс”, “синій брязкіт підків”, “стозвонние зеленячи”. З реального сільського життя черпає поет чудові образи: “немов космища кудесниц, зірки в яблунях висять”, “по лощинах чорних ріллей пряжа виснежного льна”, “на рівнині ллється березове молоко”, “хмари в’яжуть мережива”, “світанок рукою прохолоді росою збиває яблука зорі”.

Дивне вміння поета знаходити всі нові й нові неповторні відтінки: якщо білий колір черемшини Єсенін зрівняв один раз зі снігом: “сипле черемшина снігом”, те далі виникає інший образ: “як заметіль, черемшина махає рукавом”. Іноді образи прямо протилежні. У першому випадку сніг черемшини підкреслює свіжість зелені й роси, красу “шовкових трав”, “смолистий захід сосни”, “буйну принадність весни” і викликані нею радості поета. У другому – узята не принадність буйного оп’яняючого цвітіння черемшини, а її білий колір, що уподібнений холодності заметільного кольору снігу, покликаного підкреслити незатишність, невпорядкованість краю забутого й занедбаного, зухвалого в поета почуття досади, гіркоти, жалю. Тому й колір черемшини перетворюється в холодну й неприємну заметіль, під сніжні вихри якої у вікна занедбаних избенок стукається смерть

Берізка привертає увагу поета своєю стрункістю, білизною стовбура, густим оздобленням крони. Її неяскравий, але витончене вбрання викликає у свідомості поета ряд несподіваних асоціацій. Галузі берізки перетворюються те в “шовковисті коси”, те в “зелені сережки”, а колір її стовбура – те в “березове молоко”, що ллється по рівнинах рідної землі, то в “березовий ситець”. При подуві літнього вітру галузі берізок колишуться й, “як сережки”, дзенькають. Звідси образ: “У гаї по берізках білий передзвін”.

Поет дуже вдало помічає подібність стрункої берізки з дівчиною, а її сережки, що прикрашають, і коси – з галузями дерева. От чому дзенькіт сережок берізки нагадує йому дівочий сміх, а дівочий сміх дзенькає, як галузі берізки: “Мені назустріч, як сережки, продзвенить дівочий сміх”.

Росія представляється поетові як безкрайні простори рідних полів, лугів, лісів, рік і озер, наповнених багатоголосими звуками, пофарбованими в мінливі кольори, зі своїми заходами й усім, що становить почуттєвий мир, що перебуває в посто янном русі й зміні: те сліпуче білий, з виттям і свистом заметілі, те яскраво-зелений, те багряний і рудий, часом закований у лід і разливающийся повіддя, те хмурий і похмурий, а те червоний, нескінченно глибокий, у променях зір і блискавиць. Синь стає те мороком (“гай синім мороком криє голоту””), те волошками “у серці світиться”, те, персоніфікуючи простори Русі, “ссе очі” (“Не видать кінця й краю, тільки синь ссе очі”) і перетворюється в блакитну Русь. Колір асоціюється з Батьківщиною, що, у свою чергу, бачиться поетові те синьої, те голубой, те малинової, те білої (Русь – “малинове поле”, “рівнини полів” – “березове молоко”).

Ліричний талант Єсеніна видний навіть в оформленні рядків, строф і окремих віршів. Радість і горе, буйство й сум, що наповнюють його вірші, він виражає небагатослівно, домагаючись виразності в кожному слові, у кожному рядку. Декількох рядків йому досить для створення закінченої і яскравої картини. Наприклад:

По лузі зі скрипом Тягнеться обоз –

Сухуватою липою Тягне від коліс

Усього лише кілька слів, але ними сказано багато чого – відбите й місце дії, і його образ у звуках і заходах. Створену поетом картину обозу, що рухається, можна бачити, чути, обонять.

Творчість Єсеніна – дуже суперечливо й неоднорідно, порию безпросвітно смутн і безвихідне, порию життєрадісне, бадьоре й що сміється. Але саме в лірику виражене все, що становить душу есенинского творчості: до країв наповнені нев’янучою свіжістю картини російської природи – “повіддя” самих таємних, самих інтимних людських почуттів



Рідна природа в лірику єсеніна