Распутін Валентин Григорович



Дата народження – 15 березня – 1937 Дата смерті – Письменник, публіцист Народився 15 березня 1937 року в районному селищі Усть-Уда Іркутської області. Дитячі роки пройшли в селі Аталанка, в 400 км від Іркутська. Батько письменника був селянином, працював у ліспромгоспі, мати – домогосподарка 1954 – закінчує школу й надходить на перший курс історико-філологічного факультету Іркутського університету 1955 – знайомство з Олександром Вампиловим, що надійшов на перший курс історико-філологічного факультету ЯРМУ 1957 – Распутін починає працювати

позаштатним кореспондентом газети “Радянська молодь”. 30 березня в газеті з’являється перша публікація “Нудьгувати зовсім ніколи”.

1958 – у газеті “Радянська молодь” Распутін друкує статті, замальовки, репортажі, критичні кореспонденції про студентське життя, про діяльність піонерських дружин, про роботу міліції, про життя школи. Друкується в співавторстві з Р.

Градом, М. Вороніним, під псевдонімом Р.

Валентинов, але найчастіше під власним ім’ям – В. Распутін 1959 – закінчує п’ятий курс історико-філологічного факультету ЯРМУ. Працює в газеті “Радянська молодь”.

Під газетними публікаціями з’являється псевдонім В.

Каїрський 1961 – в альманасі “Ангара” уперше опублікована оповідання Распутіна (“Я забув запитати в Лешки…”Распутін звільняється з редакції газети “Радянська молодь” і надходить на посаду редактора літературно-драматичних передач Іркутської студії телебачення. У газеті “Радянська молодь” (12 лютого, 17 вересня), в альманасі “Ангара” починається публікація оповідань і нарисів майбутньої книги “Край біля самого неба”.

1962 – Распутін звільняється з Іркутської студії телебачення й працює в редакціях різних газет (“Радянська молодь”, “Красноярський комсомолець”, “Красноярський робітник” і ін. ) У серпні цього ж року Распутін прийнятий на посаду литсотрудника газети “Красноярський робітник” Вкрасноярске.

1964 – у газеті “Східно-Сибірська правда” опублікований оповідання “Людин із цього світла”. 1965 – в альманасі “Ангара” опублікований оповідання “Людин із цього світла”. У цьому ж році Распутін бере участь у Читинском зональному семінарі починаючих письменників, зустрічається з В. Чивилихиним, що отметили талант починаючого автора.

У газеті “Комсомольська правда” опублікований оповідання “Вітер шукає тебе”. У журналі “Вогник” надрукований нарис “Роз’їзд Стофато”. 1966 – у Красноярську виходить книга нарисів “Вогнищеві нових міст”. 1967 – публікується повість “Гроші для Марії”, що принесла письменникові популярність.

Распутін прийнятий у Сполучник письменників СССР. 1968 – письменникові присуджена комсомольська премія ім’я И. Уткіна 1969 – початок роботи над повістю “Останній строк”. 1971 – поїздка в Болгарію в складі клубу радянсько-болгарської молодіжної творчої інтелігенції.

У Новосибірську (Західно-Сибірське книжкове видавництво) у серії “Молода проза Сибіру” виходить книга “Останній строк” з післямовою С. Викулова, що принесла Распутіну всесвітню популярність 1974 – виходить у світло повість “Живи й помни” (Державна премія, 1977). 1976 – виходить повість “Прощання із Запеклої”. У це ж року Распутін робить поїздку у Фінляндію із прозаїком В. Круп’яним за запрошенням шведського семінару з питань літератури й культури. Потім він їде у Федеративну Республіку Німеччини разом з Ю. Трифоновим на книжковий ярмарок у Франкфурте-на-Майне.

За кордоном на різні (англійському, німецькому, французькому, італійському, литовському, угорському, польському й ін. ) мовах друкуються твори Распутіна 1977 – у Московському театрі ім. М. Н. Ермоловой ставиться спектакль “Гроші для Марії” по однойменній повісті. У Мхате поставлений спектакль “Останній строк” по п’єсі В. Распутіна 1978 – Распутін приймає хрещення в Єльці.

Хрестить письменника старець Исаакий, багато скитавшийся за рубежем після революції. У пору еміграції був одним з керівників Богословського інституту в Парижу. Повернувшись на батьківщину після війни, пройшов через табори й посилання й на заході життя оселився в Єльці.

Тут він став центром притягання прочан з усією Росії У цьому ж році на екрани країни виходить телевізійний фільм К. Ташкова “Уроки французького” по однойменній повісті Распутіна 1979 – поїздка у Францію 1981 – Распутін нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора 1983 – поїздка у ФРН на зустріч, організовану клубом “Интерлит-82”. 1984 – поїздка в Мексику за запрошенням Інституту образотворчих мистецтв 1985 – поїздка в Канзас-Сіті (США) за запрошенням університету. Читання лекцій про сучасну прозу 1986 – поїздка в Болгарію, Японію, Швецію 1987 – перебування в Західному Берліні й у ФРН у складі делегації, що вивчає проблеми екології й культури Останні роки Распутін займається в основному публіцистикою, пише статті (1988 – “Земля твоя й моя”, “Знати себе патріотом”, “Слово про патріотизм”; 1989 – “У долі природи – наша доля”, “Води наші – гріхи наші”, “Ліва, права де сторона” про характер літературних дискусій, “Світло погашених вікон” – про проблеми села, “Зміст давнього минулого”, “Сутінки людей”; 1990 – “Про що дзвонять дзвона”, “Слово про Солженицине”; 1991 – “Великий будівельник морального порядку, збирач росіянці душі”, “Ближнє світло здалеку” про Сергии Радонежском, “Слово до народу”; 1992 – “Тільки вона одна знає”, “Якщо зберемо любов до Росії кожного в одну любов – вистоїмо”; 1993 – “Долілиць по Лені – ріці”, “Відроджуйте Росію”, “Залишитися людиною”, після відвідування сербів Боснії й Герцеговини надрукована стаття “Балканський вузол”, “Ні, не кінчений з Росією”; 1994 – оповідання “В одному місті”, “Сеня їде”, статті “Думи про Росію”, “Щоб захистити совість”; 1995 – “Другий Всесвітній Російський Собор” “Де моє село?”; 1996 – “Триваємо в дітях і онуках”, полемічна стаття в захист Байкалу “Розпач або конформізм?”; 1997 – книга оповідань “У ту ж землю… “, оповідання “Жіноча розмова”, “Отчі межі”, “Бачення”, стаття “Прокляті, але не вбиті”, опублікований “Мій маніфест”, “Славетне ім’я Сибір”, 1998 – стаття “Многобедное наше щастя – жити в Росії”, “Про моральну лінію”, оповідання “Нова професія”, “Велика місія Америки – убивство непокірливого народу”, оповідання “Хата” і “На батьківщині”, стаття про Пушкіна “Светоносное ім’я” 1994 – виступ на Всесвітньому російському соборі “Шлях порятунку”.

1995 – рішенням Іркутської міської Думи Распутіну привласнене звання “Почесний громадянин міста Іркутська”. З ініціативи письменника й адміністрації м. Іркутська відбудеться перше свято “Дні російської духовності й культури “Сяйво Росії””, що із цього часу стало проводитися в


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Распутін Валентин Григорович