Рання лірика Павла Тичини



Для ранньої лірики Павла Тичини характерні музичність, ліризм, емоційність. У віршах поета звучать частіше запитання, ніж відповіді: Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі? Що шепчуть квітки уночі над рікою?

Про що зітха вітер? Що чують тумани, Коли гай зелений цілують-милують? Автор проймається задумою зірок, трави, дерев, струмочка, бо для нього вони – неначе живі істоти. І в кожної є своя душа.

Вражають і порівняння, які використовує поет. Він знаходить такі слова, які зачіпають душу читача.

А роси? Хто скаже, чиї вони сльози, Такі дивні,

чисті, мов перли коштовні!

Задума звучить і в поезії про кохання. Це пов’язано з великим і трагічним коханням поета до Наталії Коновал. Невиліковна хвороба позбавила її життя.

Ця смерть принесла поетові біль і розпач, але не вбила любові. Свої почуття він передає у вірші, зверненому до рідної сестри своєї коханої:

О люба Інно, ніжна Інно! Я – сам. Вікно.

Сніги… Сестру я Вашу так любив – Дитинно, злотонінно.

Смуток втрати і розпач передає поет і у вірші “З кохання плакав я…”. Він говорить про те, що його плач став між ним і коханою “мармуровим муром”, благає кохану повернутися

до нього, повернутися хоч. а б “з сміхом-дзвоном”. Поет ніби передбачав майбутню трагедію. У його віршах, у яких ще не говориться про смерть коханої, звучить застереження і пророцтво:

Не дивися так привітно, Яблуневоцвітно. Стигнуть зорі, як пшениця! Буду я журиться.

Але кохання полонило душі молодих людей. А потім обпекло їх жагучим холодом розлучення, завдавши болю тому, хто залишився жити.

Знав я, знав: навіки, – промені, як вії! Більше не побачу – сонячних очей. Буду вічно сам я, в чорному акорді.

Промені, як вії сонячних очей!

Але ця дівчина буде вічно жити у віршах, які присвятив їй поет. І доки живе поезія Павла Григоровича, доти буде через його вірші всміхатися його чарівна кохана:

Десь надходила весна. Я сказав їй: ти весна! У куточках на вустах їй спурхнуло шось усмішками


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Рання лірика Павла Тичини