Психолого-педагогічні домінанти розвитку



1) Розвиток мови і мислення.
Формування активної мовлення є основою для розвитку і всього психологічного розвитку дитини. Зазвичай прийнято розвиток мови вважати базальної основою мислення, але слід враховувати і їхні взаємозумовленість. У поведінці дитини вікова психологія виділяє мовну та інтелектуальну діяльність, які потім зливаються, утворюючи мовне мислення.
Поширена помилка вихователів полягає в тому, що вони ці два види діяльності не диференціюють, вважаючи слабкість промови деяких дітей недоліком мислення. Проте інтелектуальна

діяльність може йти дуже цікаво. Так, дитина може раптово (для оточуючих) заговорити або, навпаки, може дивувати лаконічністю, обмеженістю словникового запасу, хоча процес інтелектуальної діяльності у нього йде досить активно.
У тих же випадках, коли обидва види цієї діяльності явно страждають, не можна виключати можливість затримки у психічному розвитку або розумової відсталості. Велика педагогічна помилка полягає в незнанні, у невмінні вихователів розділяти ці поняття. Розумова відсталість завжди пов’язана зі стійким порушенням пізнавальної діяльності на основі органічного ураження головного
мозку.

Ступінь ураження може бути різною: від легкої дебільності до глибокої олігофренії. Олігофренія може бути спадковою, придбаної, внутрішньоутробної або постнатальної (післяпологової). Причини – травми, інфекційні захворювання.
Затримки в психічному розвитку також пов’язані з дією різноманітних біогенетичних факторів, але в їх основі немає органічного ураження головного мозку. Якщо олігофрени ніколи не можуть досягти рівня розвитку нормальної дитини, то діти із затримкою психічного розвитку мають цілком оптимістичну перспективу.
Наголосимо, однак, що ступінь корекції розвитку розумово відсталих дітей може бути дуже високою. Вони можуть сформуватися в корисних, практично повноправних (за невеликим обмеженням) членів суспільства. Однак спільне навчання нормальних і розумово відсталих дітей вкрай небажано.

Необхідна добре організована система допоміжних дошкільних установ.
2) Розвиток уваги і пам’яті.
У дошкільний період йде процес розвитку від мимовільної уваги до довільної, від мимовільного до довільного запам’ятовування; від образної до словесної, смислової пам’яті. Вирішальну роль у якісному розвитку пам’яті відіграє виникнення спеціальних мнемонічних дій, за допомогою яких дитина намагається керувати запам’ятовуванням (повторення, рух рук, пальців, предметів, символів, позначень). Особливу роль тут відіграє мова.
Найбільш поширена педагогічна помилка батьків, вихователів полягає в тому, що розвиток уваги і пам’яті вони не розглядають як педагогічно самостійний процес, не виділяють роль образної мови, мнемоніки. Особливо болісно позначається бідність мови дорослих або їх прагнення підлаштовуватися під мову дітей. Дорослі не розуміють всієї складності, глибини дитячого мовлення, а тому сприймають її як примітивну.

Елементарне і примітивне – не одне і те ж. Дорослим потрібно зрозуміти і зуміти піднятися до глибини дитячого мислення, мови. Вони дають готові примітивні моделі мови, які дитина мимоволі запам’ятовує, але у нього не йде робота над осмисленим, довільним запам’ятовуванням складних правильних мовних моделей.
Необхідно говорити з дитиною як з дорослим, але з тим запасом слів і думок, які були б доступні йому і, найголовніше, спонукали б його йти за дорослим, прагнути зберегти ці мовні моделі як щось важливе, життєво необхідне. Мислення дитини неповторно. Його не можна співвідносити з мисленням дорослих. Це найсерйозніша помилка.

Дитина знаходить такі порівняння, такі паралелі, робить такі семантичні відкриття, які дорослим недоступні. Пам’ять дитини багатшими, гнучкіше пам’яті дорослих. Діти запам’ятовують такі деталі, що мають великий моральний сенс, які дорослі не беруть до уваги.
3) Розвиток емоційно-вольової сфери.
Джерело та етапи її розвитку: 1) виконання вимог дорослих, 2) виділення власної діяльності в окрему від діяльності дорослих, 3) виділення діяльності дорослих як зразка для наслідування; 4) поява мотивів відповідності дій за зразком: появи мотивів 5) дії для задоволення самостійно виникаючих потреб, 6) придбання тим самим особистісного поведінки; орієнтування на власні вчинки, їх оцінку; виникнення складної ієрархії мотивів; виникнення складної системи взаємин з оточуючими.
У спілкуванні виникає потреба досягти ситуації успіху, прагнення досягти її або уникнути ситуації неуспіху пов’язано з мобілізацією зусиль, волі. Чим частіше виникає ситуація подолання, чим більше надії на успіх, тим інтенсивніше відбувається процес формування волі. Вирішальне значення у формуванні волі має усвідомлення дитиною протиріччя між бажанням досягти мети і реальними можливостями.
Недооцінка всієї складності цих процесів приводить звичайно до двох крайнощів. Дитина взагалі не ставиться в ситуацію подолання. Виховання типу “інфант” (спадкоємець престолу) формує егоцентризм, нерішучість і одне з типових проявів слабовілля-впертість. У вихованні типу “попелюшка” ситуація подолання створюється постійно, робиться звичною.

Відсутність надії на успіх також гальмує розвиток вольових зусиль, пригнічує вольові процеси.
Формування емоційно-вольової сфери розглядається майже в абсолютній більшості випадків (батьками, вихователями) як щось спонтанне, саморозвиватися, що не має чітко вираженого цілепокладання. Але воно існує. Весь сенс педагогічного впливу полягає в тому, щоб створити умови для емоційної стійкості дитини, оцінювати його позитивні і негативні емоції, з точки зору їх глибини, змісту, взаємного впливу.
Якщо постійно домінують негативні або позитивні емоції, формуються певні типи особистості з незаперечними перекосами, відхиленнями. Від похмурого, озлобленого, пригніченого, скутого до легковажного, неспроможного, безвідповідального. Їх може об’єднувати надалі егоцентризм, тобто прагнення досягти мети, не зважаючи з коштами.
Важливо педагогічно забезпечити розумне поєднання негативних і позитивних емоцій, вчити дитину психологічним механізмам управління своїми настроями. Емоціональна нестійкість дитини заважає його спілкуванню, формуванню нормальних відносин в дитячому співтоваристві, відносинам з дорослими, може провокувати патологічну боязкість, сором’язливість, некомунікабельність або, навпаки, агресивність, неадекватність реакцій, постійну гіперзбудженість. Все це обтяжливі чинники розвитку дитини, не тільки психологічного, але морального плану.
Не слід плутати емоційну неврівноваженість з проявами хворобливих станів. Психолого-педагогічний діагноз емоційно-вольової сфери повинен корелювати з медико-педагогічною. Диференціювати психо-і неврогенні прояви та психолого-педагогічні надзвичайно важко.

Помилки в цьому – одна з передумов виникнення педагогічної занедбаності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Психолого-педагогічні домінанти розвитку