Пророча метафора майбутнього Німеччини у п’єсі Бертольда Брехта “Матінка Кураж та її діти”

П’єса “Матуся Кураж та її діти” була написана у Швеції восени 1939 року, коли, друга світова війна вже почалась. Пізніше Брехт зізнався: “Коли я писав, мені здавалося, що зі сцен великих театрів люди почують попередження драматурга, попередження про те, що людина, яка сіла снідати з чортом, повинна мати довгу ложку. Може, я був наївний, але я не вважаю, що бути наївним – соромно”.

Вважають, шо літературною основою для п’єси була повість німецького письменника часів Тридцятирічної війни Ганса Якоба Крістофеля Грімельсгаузена

“Ретельне й захоплююче змалювання життя І облудниці й волоцюги Кураж”. Але насправді Брехт використав для своєї п’єси лише історичний фон та прізвисько маркітантки. Використання сюжету про Тридцятирічну війну, віддалену майже на триста років – це один з прийомів, які допомагали порушити “ефект присутності”, бо він, на думку драматурга, гіпнотизував глядачів і заважав їм аналізувати події, що розгорталися на сцені. Саме тому автор і рекомендував акторам грати в масках, перестановки на сцені робити так, щоб це бачили із залу, а декорації використовувати дуже грубі.

У цій п’єсі об’єкт

аналізу – доля матусі Кураж. І прізвисько її зовсім і не випадкове: без куражу, без цього алогічного стану, коли людина, всупереч усьому світу “сподівається на диво, поки не закінчиться по-хід”, війна неможлива. Ніщо інше не змусить людину до того, що робили матуся Кураж та її діти: під обстрілом везти хліб, бити у барабан,

Драматург бачив той кураж в людських очах, – щоб не помітити-того божевілля, треба було за сліпнути! Він поспішав створити свою п’єсу і зробити зі сцени дзеркало, у якому всі побачили б своє майбутнє. Але навіть у квітні 1941 року, коли у Цюриху відбулася прем’єра, ніхто все одно нічого не зрозумів.