Проблема закріпачення козацтва в оповіданні Марка Вовчка “Козачка”
В оповіданні Марка Вовчка “Козачка” глибоко розкривається трагічна доля у минулому вільної людини, а потім рабині-кріпачки Олесі, типова доля жінки, уярмленої в кріпосницькій неволі. Шляхом протиставлення життя людей вільних і закріпачених Марко Вовчок яскраво показала нелюдський характер кріпосницької системи, що зневажала, нівечила все краще в людині – забирала її сили й здоров’я, спустошувала душу. Головна увага письменниці підпорядкована реалістичному відображенню кріпосницьких відносин, показові всієї глибини психологічних
Доля колишньої козачки жахлива. Кріпаччина позбавила Олесю навіть права на родинний затишок, пани розлучили її з чоловіком, забрали дітей, прирекли її на голодну, самітну старість, передчасну смерть на самоті.
Правдивим показом
У кращих зразках прозових жанрів мовна характеристика персонажів Набуває чіткішої індивідуалізації.
У “Народних оповіданнях” відчувається єдність словесної й музичної образності. Марко Вовчок оперує порівняннями з живопису, звукові образи – “слово і голос” народної пісні викликають в її уяві зорові образи тощо. Іншими словами, предмет своєї творчості вона пізнає як явище естетично цілісне, в сукупності всіх його естетичних якостей. Елементи синкретизму в художньому методі письменниці беруть початок у народній пісні, думі й казці, через призму яких Марко Вовчок дивилася на дійсність.
Образ Олесі, її портрет окреслено засобами фольклорної поетики в дусі народних поглядів на життя. У козака Хмари “уродилась дівчинка одна-одним, як сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили”.
Вільна дівчина зросла “до всякого привітна й ласкава, і заговорить, і засміється, і пожартує… Жила в батька-матері, не знаючи горя ані лиха”. Різким контрастом до вроди козачки, що була, “як квіточка свіжа”, постає зовнішність Олесі, яка вже стала матір’ю-кріпачкою: “Олеся стоїть у старій свитині, стоїть сама одна, розлучено її з чоловіком, діточки її стомили ніженьки, заклопотали головочку, годячи панському плем’ю, як лихій болячці…”.
Трагедійність долі Олесі, її зболіла від страждань душа особливо розкривається через мову жінки. Тужливі, безрадісні слова-плачі своїм складом, за інтонаційністю близькі до журливих народних пісень про змарновану жіночу долю, до похоронних голосінь. Передусім від них і йде та схвильованість розповіді, що так вражає в оповіданні.