Про що плачуть коня

Твір по літературі: Про що плачуть коня(1)

Недавно я прочитала оповідання Федора Олександровича Абрамова “Про що плачуть коня”. Важко передати те враження, що зробило на мене цей добуток. Тут відчувається ніжна, трепетна любов автора до рідної природи, до миру “пахучих трав, бабок і метеликів”, а особливо до миру коней. Але це світле почуття любові захмарюється свідомістю того сумного й несправедливого положення, у якому перебувають тварини

Читаючи оповідання, я немов відчувала під своєю долонею теплі оксамитові губи коня, чула її дзвінке іржання, бачила її розумні, уважні очі, що дивляться з надією й довірою. Хіба можна обдурити ці очі?! Хіба можна зрадити глибоку віру цієї істоти в людину, у справедливість?

Коня наповнювали красою й життям увесь навколишній світ. І колись люди цінували цю красу. Коням віддавали самий ласий шматочок, з величезною любов’ю доглядали за ними, “водили на водопій, скребли, чистили”, говорили їм ласкаві вдячні слова. І тварини почували свою цінність. Так так воно й було.

Кінь був головною опорою в господарстві селянина. А хіба можна зрівняти із чим-небудь казкові російські гулянки на конях!

Але це було давно. А що ж ми бачимо тепер? Я читаю рядки про те, яку життя ведуть коня зараз, і моє серце обливається кров’ю.

День і ніч страждають і нудяться вони в задушливій, брудній стайні, умираючи від спраги, мучачись від докучливих комах. І по нескольку днів ніхто не заходить до них, ніхто не почистить, не нагодує, не принесе води. Неможливо без болю дивитися на цих бедних тварин “з невилинялої клочкастой шкірою, із гнійними очами, з якоюсь тупою покірністю й приреченістю в погляді, у всій понурій, згорбленій фігурі”. І все-таки в деяких з них ще живе віра в людину, віра в те, що “не завжди так важко жилося їхньому братові”. Оповідання про колишні щасливі часи в житті коней надихають їх, піднімають дух. Слухаючи пісні про давні часи, вони здатні забути про жару й докучливих мух, здатні терпіти удари ременки й з більшою легкістю виконують свою роботу

Єдине, чого чекали коня від героя, – підтвердження, що оповідання про минулу любов і повагу не вигадка. Вони дивилися на нього з надією й благанням. І я не можу зрозуміти, як же міг він обдурити цю надію, зруйнувати ту щирість і довіру, які існували між людиною й тваринами? Як він міг відібрати в цих нещасних їхня єдина розрада?

Оповідання Абрамова, у якому звучить щира любов і співчуття до всього живого, до навколишнього світу, уразив мене глибиною виражених у ньому думок і почуттів. Цей добуток викликало в моєму серці искреннее прагнення хоч чим-небудь допомогти страждаючою твариною, полегшити їхнє життя, повернути ті прекрасні часи, про які вони знають тільки понаслишке й про які так мріють


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Про що плачуть коня