Про комедію А. Н. Островського “Гаряче серце”

Твір по літературі: Про комедію А. Н. Островського “Гаряче серце”

У комедії “Гаряче серце” Островський звернувся до побуту купецтва й міщанства. Один із центральних персонажів комедії – багатий підрядник Тарас Тарасич Хлипов виступає як продукт уже нових часів і поруч із деякими героями сатиричних нарисів Салтикова-Щедріна є одним із самих яскравих у російській літературі втілень типу “замурзаного”.

П’яні вигадки Хлипова, весь розпорядок його потворить хамська самовпевненість, його стихійне “неуцтво”

і свідомість повної безкарності сходить до традиційного в драматургії Островського рисам типу самодурства й хазяїна життя. Мільйони Хлипова тримають у покорі весь Калинов, як тримала його в дні трагічних подій “Грози” туга калитка Савела Дикого. Однак Дикої втілював у собі всі старозаветние, домостроевско – патріархальні ознаки деспотичної моралі своєї свідомості, заснованої на відомих строгих підвалинах життя. Хлипов же далекий від яких-небудь завітів і догм, сполучаючи в собі первісну дикість вдач із показними примхами своїх безглуздих вигадництв.

Його самодурство позбавлене тої соціально-етичної

підстави, яким володіло воно в домостроївському, патріархальному побуті дореформеної пори. Потворне бешкетництво Хлипова хоча й ставиться до категорії явища “темного царства”, розкриває Островський у всій його безглуздості, дурості й нікчемності. Драматург сатирично й глумливо викриває самодурство в новітньому фазисі його існування. При всій своїй хамській силі Хлипов не страшний, а противний

Не страшний уже й “іменитий купець” Курослепов – новий варіант старозаветного самодура, що одурів і майже неспроможного розбиратися в навколишньому, але по впертій побутовій інерції раз, що проявляє інший, ознаки своєї дикої вдачі, коли справа стосується порушення його старозаветних прав і привілеїв. Створюючи образи хлиповского розуму й курослеповского тварини отупіння, Островський сміло користується прийомами реалістичного гротеску й комічної гіперболічності. В образі Курослепова безглуздість його існування підкреслюється повною плутаниною в поданнях про яву й сон, втратою реального відчуття часу й маніакальним страхом светопреставления.

Курослепов – самодур, що дійшов до останніх щаблів втрати подоби людського, котрому немає вже пізнання в житті, бесчуственное опудало, по заведеній звичці продолжающее своє безглузде й примітивне існування. Однак образи Хлипова й Курослепова не повинні розглядатися тільки як курйозні визначні пам’ятки глухого калиновского побуту. Їхньої фігури мають не тільки місцеве, провінційне значення. Як і в “Грозі”, місто Калинов в “Гарячому серці” виступає як узагальнений образ російського соціального побуту. Вони втілюють у собі всю дикість, доморослу примітивність і відсталу відсталість російського “грунтового” шару вітчизняної буржуазії.

В “Гарячому серці” Островський остаточно, засобами сатиричного глузування й нищівного сміху розвінчує давні подання про торговельний стан як носії позитивних початків національності й народності. І разом з тим проникливо характеризує ту скотинячу природу купців, що розперезалися підрядників і інших героїв російського капіталістичного успіху, що сповіщала про себе й під европезированним виглядом пізніших Кнурових і Вижеватових.

Всьому “темному царству” міста Калинова сміло протистоїть проста російська дівчина Параша, дочка Курослепова від першого шлюбу, власниця “гарячого серця”, що перемагає зрештою всі перешкоди, що коштують на шляху її природних прав і прагнень. Основний конфлікт п’єси полягає в становленні “гарячого серця” Параші не тільки з патріархально-деспотичним укладом домашнього життя, але й зі своїм обманутим почуттям до слабовільного й невдачливого нареченого Васі Шустрову, що у страху перед крутою розправою городничего йде в блазні до Хлипову. Моральна сила Параші полягає в усвідомленому нею праві піти з-під влади домостроївської тиранії й піти своїм життєвим шляхом. У нелегке й п’яне існування калиновских обивателів Параша вносить початок сміливої самостійності. Її чесному й прямодушному образу Островський протиставляє облудність куросле-повской чоловіки Матрени, коханки прикажчика Нар-Киця.

Під старозаветним виглядом патріархального будинку Курослепова виявляється брудна історія цинічних обманів і злодійства, що довершує викривальну характеристику “темного царства”.

У драматичному оповіданні про “гаряче серце” Параші Островський продовжує розвивати мотив діяльної й сміливої любові як могутньої соціально-етичної сили. У п’єсі “Гаряче серце” ця сила бере нагору над старожитніми звичаями “темного царства”. Образ Параші повний оптимізму, молодості й теперішньої життєвої волі. Він знаменує собою новий етап у драматургії в показі жіночої недолі в “темному царстві” старого побуту