Повість “Про царя Ахматові, како приходив на Угрові”
ПОВЕСТИ ПРО СТОЯННЯ НА ВУГРІ (“Про царі Ахматові, како приходив на Угрові”) – літописні повісті про останнє зіткнення російських військ із силами хана Великої Орди Ахмата в 1480 р., приведшем до остаточного падіння ординського ярма До нас дійшов ряд самостійних оповідань про цю подію; лише деякі з них текстуально соотносими один з одним. Одним з ранніх оповідань варто вважати П.
, що відбилася в ростовському літописному зводі 80-х рр. XV в.
, вона дійшла до нас у складі Типографського літопису (ПСРЛ.- 1921.-Т.24; ця редакція видана в ПЛДР).
Ахмат, не зважившись вступати в бій на Оці з їхніми полками, просунувся на захід, до Литовської землі, і став станом на березі Угри. Іван III відправився
Схильний пояснювати поводження великого князя впливом на нього радників – “злих людин, грошолюбів богатих і брюхатих, зрадників християнських”. Війська Ахмата, думаючи, що несподіваний відхід росіян випереджає вступ у битву, самі кинулися навтіки. Це відступ П.
Розглядає як чудо Богородиці Завершується П. трехчастной кінцівкою, де говориться, що відхід Ахмата був не наслідком людських зусиль, а божою допомогою; прославляються “добрі й мужні” воїни й утримується заклик обороняти землю Росіянку, щоб уберегти батьківщина від “полону й розгарбування”, “убивства дітей”, наруг, які випробовують завойовані турками землі В іншій версії П., що читається в Московському великокнязівському зводі кінця XV в.
(він виданий: ПСРЛ.-1949. – Т.25.- С.326-328) різкіше, ніж у Типографському літописі, підкреслена негативна роль братів великого князя; зазначено, що Ахмат зважився піти на Русь, “слишав, що брати отступиша від великого князя”, але також згадується й про вплив на Івана III “богатих і брюхатих”.
Немає тут твердження, що відхід Ахмата з’явився наслідком божественної допомоги У П., що входила у звід 1518 р.
( щовідбився в Софійської II і Львівської літописах), з’являється складна мозаїка з різних джерел. Тут виявляється явна ворожість великому князеві: його дорікають за відправлення їм “княгині римлянки” (тобто Софії Палеолог) і скарбниці на Белоозеро в дні, коли очікувався напад Ахмата на столицю, і зв’язують це з наміром самого князя “бежати до Океану морю”, згадуються імена “бояр богатих”, що виступали проти війни з Ордою,- Івана Ощери й Григорія Мамона, підкреслюється роль городян в організації відсічі ханові. Головною причиною відступу Ахмата оголошується прихід рятуйте!
III його братів і погане спорядження ординських військ – “бяху бо татари наги й боси, ободралися”.
Згадування у великокнязівських зводах коливань великого князя під час “стояння на Вугрі” свідчить про те, що ця нерішучість (пов’язана із традиційними поданнями про “клятву” ординському цареві) була добре відома сучасникам, і офіційне літописання не порахувало можливим про неї умолчать, поклавши, однак, провину на “злих радників”. Ростовське оповідання про події 1480 р., що лягла в основу більшості наступних літописних версій, був видатним пам’ятником російської публіцистики кінця XV в. Я. С. Лур’є