Повідомлення учнів про життя і творчість Річарда Баха, Мілана Кундери



Ричард Девід Бах (1936) – американський письменник, пілот за професією. Не досягши великих успіхів у професії, він перейшов працювати до спеціального журналу “Флайнг” (“Льотна справа”). Як автор багатьох нарисів, статей, оповідань, книг про авіацію, серех них “Чужий на землі” (1963), “Біплан” (1966), “Нічого не трапилось” (1969), він не здобув визнання ні в масового читача, ні в колах критиків. Але наприкінці 1970 року виходить із друку його притча “Чайка Джонатан Лівінгстон”, яка очолила список бестселерів і тривалий час

зберігала цю позицію.

Повість була перекладена багатьма мовами світу, і вже 1973 року американський режисер Холл Бартлетт екранізував її.

Наступні книги Баха – “Дар, який приносять крила”, “Не існує таких місць, як далечінь”, “міст через вічність” – знову проходять непоміченими, аж поки 1977 ро ку виходять із друку “Ілюзії”, що зачаровують читачів. Незмінною популярністю користуються твори Баха і в нашій країні. Один із них – “Чайка Джонатан Лівінгстон”. Щодо твору “Чайка…”, то письменник стверджує, що він не стільки її автор, скільки медіум, бо ідея цієї філософської

повісті йому не належить.

Одного разу, прогулюючись туманним берегом каналу Белмонт Шор (штат Каліфорнія), він почув Голос, який вимовив загадкові слова: “Чайка Джонатан Лівінгстон”. Але на цьому історія майже скінчилася, бо скільки не намагався Бах власноручно продовжити повість, йому це не вдалося, аж поки через 8 років йому примарилося продовження. МетаФора “Чайки…” зрозуміла всім: зграя чайок із непереборною жадобою їжі – це наше повсякденне життя, політ Джонатана Лівінгстона – це свобода, його прагнення вдосконалювати свій політ – це наші шляхи самовдосконалення і наше бажання вирватись із дріб’язкової суєти, пізнати сенс життя й осмислити свій статус у світі.

А ці ідеї особливо близькі молоді, адже літають, коли ростуть, коли закохуються, коли обирають професію пілота, тобто, перш за все, у молоді роки. Недарма рей Бредбері відгукнувся на цю повість так: “Ця книга річарда Баха діє відразу в двох напрямах. Вона надає мені почуття Польоту і повертає мені молодість”.

Уже з перших рядків, а точніше, з присвячення – “Істинному Джонатану – Чайці, яка живе в кожному з нас” – Бах стверджує, що справжній герой, найсильніший і найздібніший, – це той потенціал нашої внутрішньої снаги, який нам обов’язково необхідно розкрити. У нас є можливості вибратись із необізнаності; ми можемо навчитися літати, ми можемо здобути свободу, тільки треба усвідомити власні винятковість, силу і розум. рефреном повісті звучать слова: “ми вільні – і тому вільні йти куди схочемо і бути собою всюди, де б ми не перебували”.

Притча Баха своєю першоосновою має біблійно-євангельський сюжет: обранництво і вигнання, повернення до тих, “чий розум відкритий до знать”, учені-апостоли, чудеса, відвідування раю для чайок, смерть і воскресіння. Не випадково майкл Корда (кінокритик американського журналу “Глемоур” і головний редактор видавництва “Саймон і Шустер”), рецензуючи екранізацію притчі Баха режисером Холлом Бартлетом, підкреслив, що в кінострічці Джонатан Лівінгстон виглядає пташиним Христом. Але, незважаючи на єван-гелійські мотиви, притча вільна від будь-якого релігійного пафосу. Навпаки, головне у філософській проблематиці повісті – віра в усемогутність людського розуму й духу, безкрайність людського пізнання, наполегливість у подоланні своїх обмежених можливостей, упевненість у необхідності боротьби за досягнення своєї мети. “Віра тут ні до чого…

Навіть у випадку звичайного вміння літати на одній вірі далеко не залетиш”,- повчає юного Джонатана Лівінгстона наставник. А остання заповідь Чайки своєму учневі звучить так: “Не давай їм розпускати про мене безглузді плітки, або робити з мене бога, добре, Флетч? Я чайка. Ну, хіба що люблю літати”.

Не випадково церковна влада в США засудила притчу Баха, вбачаючи в ній гріх гордині.

Обриси традиційного євангельського міфу в “Чайці…” підправлені також за рахунок основних постулатів буддизму та змісту й структури дзен-буддійської психотехнічної практики досягнення Абсолюту.

У буддійській картині світу буття є безначальним і безкінечним ланцюгом перетворень (сансара), основою яких є страждання. Отже, смерть – це не кара, не визволення, а перехід до нового життя і нових страждань. Урятуватися від пут сансари, досягти вершини духовного розвитку (нірвани) і стати Буддою може тільки людина, а не боги чи інші міфічні істоти.

Отже, сутність Будди, тобто Вища реальність, міститься в самій людині, і досягти стану Будди можна в нинішньому житті (згадаємо слова з “Чайки…”: “Небеса – не місце і не час – але лише наша власна досконалість”). Пі сля досягнення нірвани Будди перебувають деякий час на небі, але можуть залишатися деякий час у людській подобі. Вони пропові дують учення, за допомогою якого можна досягти нірвани, здійснюють добрі вчинки.

Вони мають чудотворні сили: психічні (розуміння намірів і думок інших людей, знання про їх минуле і майбутнє) і фізичні (уміння літати, робитися невидимими тощо).

Як бачимо, у повісті річарда Баха дуже точно відтворено основні постулати буддизму, починаючи з телепатичних можливостей і сяйва, яке випромінює пір’я чайок-будд і закінчуючи програмним монологом: “Мета життя – пошук досконалості, а завдання кожного з нас – максимально наблизити її прояв у самому собі, у власному стані й поведінці. Закон на всіх рівнях буття – той самий: свій наступний світ ми вибираємо за допомогою знання, яке знайшли тут. І якщо тут ми віддаємо перевагу невігластву і знання наше залишилося дотеперішнім, наступний наш світ нічим не буде відрізнятися від теперішнього, усі його обмеження збережуться, і таким же непідйомним буде гнітючий тягар незрозумілого виклику”.

З буддійськими ідеями в “Чайці…” пов’язана ще одна ознака твору. У класичній притчі немає динаміки подій, авторська ідея не оформлюється в систему образів і характерів. У героїв річарда Баха наявні якості літературного характеру: “Від юної чайки, захопленої польотом, яку резонно умовляють батьки, до мудрого Джона-тана Лівінгстона, який передає свої обов’язки наставника своєму учневі Лінду Флетчеру, шлях досить значний, і він намічений автором у притчі”.

Присутність євангельських та буддійських мотивів у “Чайці…” не випадкова. 60-70-ті роки ХХ ст. – це період розквіту молодіжного руху хіпі, які, відмовляючись від буржуазного споживацького погляду на життя, стверджували культ свободи, любові, проголошували своїми кумирами Ісуса, Будду, Ганді, зверталися до східних учень, зокрема до буддизму. Отже, Джонатан Лівінгстон, що незадоволений рослинним існуванням, віддає перевагу не щоденній бійці за риб’ячі голови, а вільному польоту і самовдосконаленню, висловив досить типові переконання молоді свого часу.

І, нарешті, ще одна ознака притчі р. Баха, на яку звертають увагу всі рецензенти,- це анімалізм і документалізм. Незважаючи на алегоричність, повість залишається прекрасним зразком твору про тварин, що підкреслено чудовими фотографіями рассела мансона, у яких відбита краса польоту вільних птахів. Анімалізм “Чайки…” підкреслений і кваліфікованим описом техніки польоту і фігур вищого пілотажу, що зрозуміло у автора – льотчика за професією: “Він [Джонатан Лівінгстон] виявив, що за зміщення на дюйм одного-єдиного пера на самісінькому кінчику крила тіло на величезній швидкості описує плавну криволінійну траєкторію. Але до того як Джонатан це зрозумів, він виявив інше – зміщення більш ніж одного пера на такій швидкості примушує тіло обертатися навколо поздовжньої вісі подібно до рушничної кулі… так Джонатан став першою на землі чайкою, яка осягла основи мистецтва вищого пілотажу”.

Недарма головний герой притчі носить ім’я Джонатана Лівінгстона – знаменитого в 30-ті роки ХХ ст. американського льотчика.

“Справжність землі, моря і неба, польоту чайок не тільки не суперечить притчі, але навіть надала історії незвичайної чайки якусь ілюзорну достовірність, схожу на Голос, який нібито розповів її рі-чарду Баху,- дивовижну двоїстість враження, на межі можливого і неможливого”. (За О. І. Бульвінською)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Повідомлення учнів про життя і творчість Річарда Баха, Мілана Кундери