Портретна характеристика сім’ї Болконских

Болконские – стародавній князівський рід, Рюриковичи, аристократи, які пишаються своїм древнім родом і заслугами перед Батьківщиною. Болконские – люди надзвичайно діяльні. Кожний зі членів сім’ї постійно чимсь зайнятий; їхня активна діяльність завжди направлялася людям, Батьківщині. Князь Микола Андрійович – людин, безумовно, неабиякий.

Старий князь, що вважає, що на світі “є тільки дві чесноти – діяльність і розум” – невтомно намагається додержуватися свого переконання. Генерал Болконский займав видне положення

саме завдяки талантам, а не прагненню зробити кар’єру. Він один з тих, хто служив Батьківщині й ніколи не прислужувався, про що говорить його відставка й навіть посилання при імператорі Павлові Сам він, чесна й освічена людина, хоче “розвити в дочці чесноти”, даючи їй уроки алгебри й геометрії й розподіляючи її життя в безперервних заняттях.

Князь Микола ніколи не не діяв: те писав мемуари, то працював на столику або в саду, то займався з дочкою.

Він вірив у прогрес і майбутню велич Росії, який служив всіма силами. Всі його гуманні якості перейшли й до його сина – князеві Андрієві Князь Андрій, що

одержав дуже строге виховання, уже цим виділявся серед своєї дворянської молоді. По його втомленому виді й нудьгуючому погляді, описуваними автором, можна судити про нього, як про людину, що розчарувалася в житті.

Він гордий, сухий і холодний з усіма, хто неприємний йому, але надзвичайно добрий, щирий, простий з людьми, йому приємній, позбавленій неправді й фальші Андрій Болконский – цілеспрямована людина, не позбавлений честолюбства. Головне для нього – знайти сферу діяльності, бути корисним суспільству. Якщо старий князь живе в Росії, то його син відчуває себе громадянином, навіть краще сказати, частиною Всесвіту. Його ідеї – ідея служіння миру, єднання всіх людей, ідеї загальної любові й об’єднання людства із природою.

Але його основні принципи занадто часто вступають у протиріччя із загальновизнаними нормами поводження й служіння вітчизняному боргу. От чому своє рішення йти з діючу армію він сприймає як рятування від нікчемності власного життя.

“Я йду на війну, сказав він, – тому що те життя, що я тут веду, не по мені”. Князеві Андрієві здається, що на поле бою, борючись за Батьківщину, він зможе, нарешті, принести користь. Тут ми бачимо весь патріотизм князя Андрія, що він успадкував від свого батька.

У князя Андрія любов до Батьківщини й власне життя злиті воєдино, він не розділяє ці два почуття й хоче зробити подвиг в ім’я Росії Старий князь, довідавшись про похід Наполеона на Москву, хоче хоч чому-небудь допомогти батьківщині, він стає головнокомандуючим, хоча занадто старий, але “не порахував у собі вправі відмовитися в такий час”. Князь Андрій іде воювати, розуміючи, що він повинен побут там, де він потрібний батьківщині, тоді як міг залишитися при особі государя”. Всіма вчинками Болконского керує почуття боргу, що у ньому дуже сильно.

В армії князя Андрія наздоганяє розчарування. Він зрозумів, що справжній сенс життя трохи вище й прекрасніше, ніж він уявляв собі раніше. Для князя Андрія наступає духовна криза: все старе відкинута, а нове не відкрито. Поштовхом до відновлення стала для нього зустріч із Наташей Ростовой, під вплив життєлюбства якої попадали всі, хто з нею зіштовхувався.

Однак старий Болконский, прищепивши своєму синові моральну чистоту й серйозне відношення до сім’ї, зовсім не візьме до уваги почуття Андрія й Наташи, усіляко намагаючись перешкодити новому шлюбу сина.

Та й переживання князя Андрія із приводу нерозуміння з боку Лізи батько проникливо зауважує, і відразу утішає сина тим, що “вони всі такі”. Одним словом, з погляду старого князя, любові ні, є тільки строге виконання будинку И, дійсно, у любові Андрій Болконский теж знаходить розчарування. Від важких борошн, переживань її – Наташи Ростовой – зради його рятує війна 1812 року.

Як щирий патріот і син своєї Батьківщини, князь Андрій не міг залишитися встороне.

Ми бачимо, що Болконскими, безсумнівно, рухає почуття боргу. Високе поняття про честь, гордість, незалежність, шляхетність і гострота розуму передаються в спадщину.

Обоє Болконских нехтують вискочок, кар’єристів, типу Курагина, хоча єдине виключення Болконский робив для старого графа Безухова. Дружба з Пьером, сином старого Безухова, дісталася князеві Андрієві теж у спадщину, від дружби його батька з батьком Пьера.

Ще один член сім’ї Болконский – князівна Марья. Тиха й скромна, вона повністю підкорялася батькові у всьому. Вона одночасно захоплювалася ним і боялася його старої вдачі. Батько ж досить суворо ставився до дітей, але, незважаючи на їхню відданість, почував у дітях духовну самостійність.

Болконский-отец зовсім не хоче видавати дочка заміж, оскільки йому буде її не вистачати, і він не має сил з нею розстатися Князівна Марья знала, що селяни її батька були заможними, що потреби мужиків у першу чергу враховувалися батьком, що спонукує її піклуватися про селян при від’їзді з маєтку через навалу ворога. Її дивно було думати… , що могли богатие не допомогти бедним.

Третє покоління Болконских – Николенька, син Андрія. Маленьким хлопчиком бачимо ми його в епілозі роману, але вже тоді він уважно слухає Пьера. У ньому відбувається якась особлива, незалежна, складна й сильна робота почуття й думки. Він дуже любить батька й Пьера, і, переконавшись, що батько схвалив би революційні погляди Пьера, сказав собі: “Батько” Так, я зроблю те, чим би навіть він був задоволений…” Болконские – різнобічно утворені, обдаровані люди, яким близькі ідеї гуманізму й просвітительства.

Всі члени сім’ї зв’язані один з одним, вони являють собою єдине ціле.

Сім’я Болконских протиставляється всьому світлу, тому що вона переслідує зовсім інші ідеї. В образах членів сім’ї Болконских Толстой показав думки, шукання кращих людей того часу У центрі роману три сім’ї: Курагини, Ростови, Болконские. Сім’я Болконских описана з безсумнівною симпатією. У ній показані три покоління: старший князь Микола Андрійович, його діти Андрій і Марья, його онук Николенька.

З покоління в покоління передаються в цій сім’ї всі кращі щиросердечні якості й риси характеру: патріотизм, близькість до народу, почуття боргу, шляхетність душі. Болконские – люди надзвичайно діяльні.

Кожний зі членів сім’ї постійно чимсь зайнятий, у них немає ні краплі лінощів і ледарства, які характерні для сімей вищого світла. Старий князь, що вважає, що на світі “є тільки дві чесноти – діяльність і розум”, невтомно намагається додержуватися свого переконання. Сам він, чесна й освічена людина, хоче “розвити в дочці обидві чесноти”, даючи їй уроки алгебри й геометрії й розподіляючи її життя в безперервних заняттях”.

Він ніколи не не діяв: те писав свої мемуари, то працював на верстаті або в саду, то займався з дочкою.

У князя Андрія ми теж бачимо цю рису, що дісталася йому від батька: він – шукаюча й діяльна натура. Він займається суспільною роботою зі Сперанским, полегшує побут селян у своєму маєтку й постійно шукає своє місце вжизни. Активна діяльність сім’ї завжди направлялася людям, Батьківщині.

Болконские – щирі патріоти. У князя Андрія любов до Батьківщини й власне життя злиті воєдино, він не розділяє ці два почуття й хоче зробити подвиг в ім’я Росії.

Старший князь, довідавшись про похід Наполеона на Москву, хоче хоч чим-небудь допомогти Батьківщині, він стає головнокомандуючим ополчення й віддається цієї посади всією душею. Думка про заступництво генерала Рамо “приводила князівну Марью в жах, змушувала її здригнутися, червоніти й почувати ще не випробуване почуття злості й гордості”. Вона повторювала собі: “Скоріше виїхати! Їхати скоріше!” У всіх учинках Болконскими керує почуття боргу, що у них всіх дуже сильно.

Князь Микола Андрійович міг не приймати посади головнокомандуючого, він був старий, але “не порахував себе вправі відмовитися в такий час”, і ця “знову відкрилася йому діяльність збудила й зміцнила його”.

Князь Андрій іде воювати, розуміючи, що він повинен бути там, де він потрібний Батьківщині, тоді як він міг залишитися при “особі государя”. У всіх своїх улюблених героїв Толстої підкреслює близькість до народу. Є ця риса характеру й у всіх членів сім’ї Болконских. Старий князь дуже добре господарював і не пригноблював селян.

Він ніколи б не відмовив “у нестатку мужикам”. Князівна теж завжди готова допомогти селянам, “їй дивно було думати… що могли богатие не допомогти бедним”. А князь Андрій на війні піклується про солдатів і офіцерів свого полку. Він був ласкавий з ними, а у відповідь на це “у полицю його називали наш князь, ним пишалися і його любили”.

Третє покоління Болконских – Николенька, син Андрія; маленьким хлопчиком бачимо ми його в епілозі роману, але вже тоді він уважно слухає Пьера, у ньому відбувається якась особлива, незалежна, складна й сильна робота почуття й думки. Він дуже любив батька й Пьера й, переконавшись, що батько схвалив би революційні погляди Пьера, сказав собі: “Батько!

Так, я зроблю те, чим би навіть він був задоволений…” В образах членів сім’ї Болконских, особливо в образі князя Андрія, Толстой показав думки, шукання кращих людей того часу.

Дворянство від опозиційних уряду поглядів, подібних до поглядів старого князя, переходить до більше прогресивних поглядів про перебудову суспільства, до яких прийшов князь Андрій