Порівняльна характеристика перекладів “Сонета№66” (Вільяма Шекспіра) російськими авторами С. Маршаком і Б. Пастернаком Паустовский К. Г

Порівняльна характеристика перекладів “Сонета№66” (Вільяма Шекспіра) російськими авторами С. Маршаком і Б. Пастернаком
Сонет – віршована форма, де глибокий зміст укладений у питаннях життя, бажаного, але недостигаемого щастя. Сонети, особливо “шекспірівські”, по праву можна назвати високими зразками любовної лірики. Адже всі вони перейняті істинністю й відвертістю поезії. На мій погляд, із всіх ста п’ятдесятьох чотирьох сонетів Шекспіра, бути може, найбільш значним, найбільш живим, найбільш сохранившим свою силу й впечатляемость,

є Сонет№66. І в російської поезії цьому сонету приділено багато уваги, на російську мову

Його перекладали багато разів, причому не тільки віршами, але й прозою. Але тому що кожний новий переклад – це нове прочитання й нове тлумачення добутку, то становить великий інтерес простежити за різними перекладами цього сонета й зіставити їхній друг сдругом.

Із всіх російських перекладів явно виділяється переклад Пастернаку, багато хто називають його геніальним. Жоден російський переклад неможливо поставити з ним поруч, настільки він точний, простий і одночасно потужний. Пастернак по своєму поетичному

таланті й перекладацькій майстерності

У невимірному ступені перевершує всіх інших російських перекладачів. Переклад Пастернаку сам по собі є великий поетичний добуток, цільне й відчуте від початку до кінця.

Що ж стосується перекладу Самуила Маршака, то потрібно відзначити істотні розходження в порівнянні з оригіналом Шекспіра.

Спробую зрівняти між собою переклади Маршака й Пастернаку. Головним їхнім розходженням є мова, дух добутків, тон, у якому вони написані. Якщо в Шекспіра мова можна назвати прикрашеним, то в Пастернаку він розмовно^-просторічний, а в Маршака мова проста і ясний, дух перекладений вірш зовсім не прикрашає оригіналу, але й не спрощує його.

У Маршака яскраво виражене просторічне фарбування можна зустріти лише в одному слові – “невтерпеж”. Всі інші відібрані Маршаком слова не виходять за межі звичайної літературної лексики. Мова перекладу Пастернаку істотно відрізняється – це мова

Розмовно-просторічний, простий і різкий, відвертий. Переклад Пастернаку витриманий у тонах повсякденного мовлення, невимушеної бесіди. У цю тональність уводить уже перший рядок: замість дієслова “стомитися” або “утомитися” даний більше “різкий” синонім “змучитися”.

Зміст відтворений Пастернаком і Маршаком з досить великою близькістю до оригіналу. Це доводить дотримання ритміко-інтонаційних особливостей – зокрема, анафоричне “і”, що поєднує весь вірш в одне ціле й схоже розташування однорідних доповнень

Трохи більше відхиляється від оригіналу система образів Пастернаку й Маршака. Тільки якщо в Пастернаку це обумовлено устремлінням до розмовно-просторічного тону й проявляється в деякій заміні “шекспірівських” образів іншими: замість “достоїнства, засудженого на вбогість”, і “незначності, що процвітає в блиску”, у Пастернаку – “томиться бідняк” і “жартуючи, живеться багатієві”. А в Маршака відхилення від оригінальної системи образів визначені змінами в сприйнятті художньо-виразних засобів.

Так, даний образ “неправди, що глумиться над простотою” – у Шекспіра цього ні, але всі заміни проте прийнятні й виражають почуття перекладача. Якщо Шекспір контрастують поруч варті вірші, що й робить протиставлення

Сприйманим чітко, те в Маршака антитеза ослаблена й сприймається не настільки прямо.

Шекспіра називають щирою людиною Відродження, тому його ім’я залучає до себе й учених, і літературознавців, і інших поетів, що прагнуть досягти геніальної досконалості великого Шекспіра. Насправді, талановитих перекладачів небагато, але ніхто з них не наблизився до оригіналу, настільки, щоб ми змогли відчути всю міць і велич англійського генія.