План екзаменаційного твору

До екзаменаційного твору, як вказує Міністерство освіти України в екзаменаційних матеріалах (2009р.), план не обов’язковий. Необхідно уточнити, що план не обов’язково записувати у чистовику. Кожна учнівська (та й не тільки учнівська) робота пишеться за певним планом.

Саме план надає твору чіткості, стрункості, послідовності, повноти і довершеності. Розрізняють два основні види планів: простий і складний (із вступом, основною частиною і висновком).

Пункти плану можуть формулюватися різними видами речень, а якщо не записуватимуться

у чистовому варіанті твору, то учень записує у довільній формі суть того питання, про яке йтиме мова і яке обов’язково підпорядковане розкриттю теми.

Вступ – це прелюдія розповіді, що розвивається в основній частині. У ньому учень має можливість показати своє розуміння проблеми (чи проблем), яка розглядатиметься в основній частині. Це може бути як на життєвому досвіді, так і на знанні літературного матеріалу.

Основна частина – це розкриття основної тези, думки (чи кількох) за допомогою фактів з тексту твору чи творів одного чи кількох письменників. Слід звернути увагу учнів на те, що при написанні

роботи за творчістю двох чи кількох письменників (напр. “Рідна мова в поезіях М. Рильського та В. Сосюри”) фактичний матеріал використовується не послідовно, а паралельно (тобто в обох поетів можуть бути твори, які розкривають одну і ту ж тезу).

Скільки пунктів плану у головній частині? Однозначної відповіді бути не може: все залежить від того, скільки фактів з художнього твору буде взято для доведення тези. Головне, щоб вона була аргументована всебічно і переконливо.

Але практика показує, що найдоцільніше – 3-4 пункти плану, звичайно, найвагоміших.

Висновок – це підсумок викладеного в основній частині. Він вимагає особистісної оцінки, власного погляду на питання, підняті у творі письменника. Це, зрештою, і визначення важливості, значення художнього твору, образу чи проблеми.

Головне, щоб висновок не був “пришитий білими нитками”, а був органічно пов’язаний з усім, про що говорилося в учнівському творі.

Епіграф (від гр.- напис на пам’ятнику) – уривок якогось твору, влучий вислів, афоризм чи прислів’я, що ставиться на початку літературного твору або перед окремими його розділами з метою увиразнити тему та ідею чи створити певний настрій. Таким чином, епіграф є авторського вказівкою на ідею твору й орієнтує читачав в задумі й намірах автора в даному творінні. А тому епіграф може стати невід’ємним компонентом структури учнівського твору.

Вдалим епіграфом учень засвідчує свою культуру, інтелект, уміння мислити широко, об’ємно.

Якою мовою треба писати епіграфи? Чи варто їх брати з інших мов: латинської, слов’янських, агнлійської, німецької чи французької? Епіграф можна брати з будь-якої мови, але, на нашу думку, школярам доцільно використовувати для цього переклади. Отже, епіграф – це бажана частина учнівської письмової роботи.

Розташування його запальноприйняте – з правого боку перед роботою, у лапки не береться, в кінці необхідний розділовий знак, обов’язкова вказівка на автора (без дужок і крапки після прізвища). (За ст. м. Ткачука “Епіграф (мотто) в творах старшокласників, //ж. “Мандрівець”, №3, 2005).

Цитати (нім.- викликаю, проголошую) – дослівний уривок з чийогось твору, що наводиться письмово чи усно для підтвердження або заперечення певної думки, а іноді й для заперечення цитованого. Цитати повинні стати необхідним елементом в учнівському творі, оскільки вони сприяють образності, виразності, ємкості мовлення, дозволяють економно і глибоко характеризувати явища дійсності, образи і т. ін., служать доказами учнівських висновків-узагальнень. Використаня цитат залежить від характеру творчої роботи, але, у кожному випадку, вони займають незначну частину об’єму учнівського твору.

При цьому цитати повинні бути доцільними, конкретними, чіткими за змістом і стислими. Типовими помилками у таких випадках бувають: введення у цитату зайвих речень, тобто таких, що не стосуються заданої теми, або, навпаки, “недобір” текстового матеріалу як на початку, так і в кінці цитати. Отже, уміння цитувати передбачає вміння вибрати необхідний матеріал, вичленувати його із тексту.

Скільки ж все-таки доцільно використати цитат? Якщо, наприклад, в основній частині ми маємо чотири думки для доведення тези (розкриття теми), то підтверджувати їх необхідно не меншою кількістю фактів (цитат). Але треба врахувати, що зловживання цитатами знижує якість твору. Недоцільно використовувати і “збиті” цитати, які переходять з книжки у книжку, з твору в твір.

Підручник для 8 класу “Рідна мова” (2007р), довідник “Українська мова в таблицях (авт. В. В. Лобода, Л. В. Скуратівський)”, 2008 р. подають нам різні способи цитування і відповідно різне вживання розділових знаків.

При цьому, вважаємо, слід звернути увагу на те, що

Цитата, як і пряма мова, на письмі виділяється лапками, але цитата, яка є віршованим текстом, не береться в лапки тоді, коли зберігається строфа і слова автора стоять на іншому рядку; мусить бути названий автор цитати і твір (перед цитатою, всередині чи після неї). Примітка: 1) якщо робота виконується за творчістю одного письменника, то вказуємо тільки назву твору, звідки взято цитату; 2) якщо використовуємо тільки один твір одного письменника, така вказівка не потрібна; суть чужої думки можна передати своїми словами із вкрапленням у них окремих, найбільш значущих, яскравих і точних чужих слів, які беруться обов’язково у лапки; іноді у тексті учнівського твору для логічного продовження розповіді чи опису використовується невеличкий уривок прозового твору (дослівний чи з купюрами, на місці яких ставляться крапки). Словесної вказівки на те, що це цитата, може не бути, але обов’язкові при цьому лапки.