Переказ стисло: Проблема самотності в романі М. О. Булгакова “Майстер і Маргарита”
З тих пір як вічний судія Мені дав все бачення пророка, В очах людей читаю я Сторінки злості і пороку. Проголошувати я став любов і правду чисті вчення: У мене всі ближні мої Кидали скажено камені. М. Лермонтов. “Пророк”
Воістину перлиною творчості Булгакова став його роман “Майстер і Маргарита”. Він не тільки дозволяє перейнятися атмосферою побуту двадцятих – тридцятих років, не тільки, випливаючи гоголівським традиціям, оголює пороки й недоліки сучасників Булгакова, але й змушує читача задуматися над питаннями, що так хвилювали
Не випадково саме в роки “будівництва” атеїстичної (що так порадувало Воланда, тому що було прекрасним грунтом для його експериментів) держави Булгаков звертається до Євангелія. У ньому письменник знаходить для себе відповіді на вічні питання людського буття. Але чи увінчається успіхом “його спроба донести істину людям?
Чи не залишиться він самотній у своєму прагненні?
У романі письменник глибоко осмислює проблему самотності. Не випадково так, очевидна самотність головних героїв (Майстра, Маргарити, Понтія Пілата).
Головний герой. Майстер у своєму несподіваному, щирому, сміливому романі про Пілата й Ієшуа виразив авторське розуміння істини. Булгаков широко висвітлює проблему взаємин Майстра і Маргарити! і зіштовхується із самітністю творчої особистості. Роман Майстра, зміст всього його життя, не прийнятий суспільством.
Більше того, він рішуче відкинутий критикою, навіть будучи неопублікованим. Що ж такого хотів сказати людям Майстер? Він хотів донести до них необхідність віри, необхідність пошуку істини. Але вона (як і він сам) відкинута.
Суспільству далекі міркування про істину, про правду – про ті вищі категорії, значимість яких кожний повинен усвідомити для себе сам. Люди зайняті задоволенням дріб’язкових потреб (але адже “не хлібом єдиним…”), вони не борються зі своїми слабостями й недоліками, легко піддаються спокусам, про що так красномовно говорить сеанс чорної магії. Не дивно, що в такім суспільстві особистість творча, думаюча самотня, але знаходить розуміння, відкликання.
У романі є герой, шлях якого до певного ступеня повторює Майстер. Це Ієшуа (Ісус), що так само, як і Майстер, запал відкинутий людьми. Була відкинута й правда, що він проповідував ім. Але Ієшуа не почуває себе самотнім, хоча й говорить: “Я один у світі”. Ієшуа вірить у те, що Бог завжди з ним; він готовий боротися за свої переконання й навіть віддати за них своє життя.
А Майстер виявляється нездатним до боротьби, він спалює рукопис, тим самим відрікаючись від істини. Якби Майстер звернувся до Бога, він не був би самотній. Але Майстер, вийшовши від людей, ставши вище їх у своєму розумінні життя, у той же час не пішов по дійсно вірному шляху, не звернувся до Бога. І в цьому я бачу причину його самітності.
Із самітністю Майстра співзвучна самітність Понтія Пілата. Він має, здавалося б, усе для щасливого життя: гроші, владу, славу… Це саме те, що повинне спонукувати навколишніх його людей до спілкування з ним. Але вже при першому знайомстві з Пілатом ми зауважуємо якесь томління його душі.
Він ще не відчув себе самотнім, але не випадково Ієшуа говорить йому: “Істина насамперед у тім, що в тебе болить голова…” Ієшуа бачить у ньому Совість, бачить небайдужість до людей (адже вираження “болить голова” має й переносне значення).
Зустріч Пілата й Ієшуа була недовгою, але вони встигли поговорити про істину, Ієшуа розбудив у Пілатові думку й душу, розбудив спрагу пошуку істини. Не випадково автор проводить паралель між сьогоднішнім днем і давньою давниною. У пошуку істини Булгаков бачить вічне прагнення людини, але за два тисячоріччя людство не дозріло до розуміння істини, і кожний, хто замислюється про неї, хто наближається до його розуміння, мимоволі стає вище юрби й стає самотній.
Самітність Пілата – це не тільки доказ того, що він відійшов від повсякденної суєти й наблизився до розуміння істини. Це ще й покарання. Покарання за те, що він зневажив Совістю, зволів виконати закон єршалаїмський, переступивши закон вищий.
Хіба не нагадують його муки совісті, його самітність стан Раскольнікова після злочину?! Пілат став вище юрби, але в той же час сам перепинив собі шлях до Бога.
“…Незвичайне, ніким не бачена самітність в очах” Маргарити на перший погляд має зовсім іншу природу. Її серце вимагає любові, любові піднесеної, чистої, вічної. І вона знаходить її, вона “заповнює собою” душу Майстра й готова заради нього на все. Але істина, у розумінні самого Ієшуа, є не що інше, як царство добра, справедливості, заради якого Ієшуа приносить себе в жертву. Любов – це теж безмежна доброта, готовність на самопожертві.
Віддавши душу дияволові, Маргарита також зробила найбільшу жертву в ім’я порятунку своєї любові.
Царство істини, його початок Ієшуа бачить саме в любові. І для того щоб “полюбити ближнього свого”, полюбити все людство, потрібно ще більша сила, чим щиросердечна сила Маргарити. Чим більше буде людей, здатних на всепоглинаючу любов, тим скоріше ми наблизимося до “царства істини й справедливості”. Самітність же Маргарити говорить про те, як мало таких людей зустрічав Булгаков.
Говорячи про самітність, не можна не згадати Івана Бездомного. На початку роману ми бачимо поета, потрібного на потребу атеїстичному суспільству. Наприкінці ж роману він відмовляється від “творчості”; ми бачимо самотню людину, що, зрозумівши несправедливість і фальш навколишнього світу, перебуває на шляху до пізнання істини.
На прикладі долі цього поета Булгаков показав нездатність невіруючої людини протистояти злу.
Саме в пошуку істини, у боротьбі за справедливість, у боротьбі добра зі злом бачить Булгаков зміст людського життя. Але автора турбує, що люди не міняються, що за дві тисячі років вони ні на крок не наблизилися до розуміння змісту свого життя (про це автор заявляє вустами Воланда: “…Люди як люди. Люблять гроші, але адже це завжди було…”).
Письменник показав трагедію творчої особистості, приреченої на нерозуміння.
У забороні роману Майстри вгадуються долі багатьох добутків, що не побачили світло тоді, коли вони були особливо потрібні, угадуються долі багатьох поетів і письменників, що не одержали заслуженого визнання. Але ще більш страшним знаменням часу бачить Булгаков самітність Совісті й Любові, Щирості й Доброти, на яких грунтується “царство істини й справедливості”. Тільки пізнавши істину й любов, слухаючи голос совісті, чоло століття, по Булгакову, знаходить спокій. І наприкінці роману автор висловлює надію на те, що люди таки зустрінуть спокій і розуміння.
Надію на те, що люди, що осягли вічні цінності, вищі категорії буття, непорушність яких затверджує Євангеліє, не будуть самотні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...